Кльока

Кльо́ка, -ки, ж. = Квочка. Когут топче курку, від чого вона зносить покладки, стає клюкою, яка кльоче. Шух. І. 238.

Сучасні словники

КВО́ЧКА, и, ж.

1. Курка, що висиджує або водить курчат. На дворі зозуляста квочка, надувшись та настовбурчившись рябеньким пір’ячком, водила шестеро курчат (Коцюб., І, 1955, 47); — Сядь, Юрку, хоч на хвилинку. Коли не сядеш, квочка буде тікати з гнізда, курчат не висидить (Томч., Жменяки, 1964, 177); * Образно. Одне може сьогодні Леся сказати про себе: не була ніколи затурканою, обмеженою квочкою (Вільде, На порозі, 1955, 57); * У порівн. Стара, мов та квочка, ходила сюди й туди (Фр., II, 1950, 23).

2. астр. Народна назва сузір’я з кількох, розташованих купкою, невеликих зірок; сузір’я Плеяд. Микола не міг одірвати очей від неба, водив очима за зірками, придивлявсь до густої Квочки, до Воза, до Волосожара (Н.-Лев., II, 1956, 173); На йому [небі] між зорями купкою срібних цвяшків високо вибралася вже Квочка (Вас., І, 1959, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 138.'

Кво́чка (зменшено-пестливе — кво́чечка) —

1) курка, що висиджує або водить курчат; символ клопіт­ливої, дбайливої матері; за повір’ям, гості в хаті мають сідати, щоб квочка сиділа на яйцях, а не тікала з гнізда; не годиться в хаті свиста­ти чи грати, коли квочка сидить на яйцях; гніздо з-під квочки не мож­на викидати, а пустити на воду, щоб шуліки не нападали на кур­чат, а ворони не дзьобали гнізда; всі ці прикмети спрямовані на оберігання господинями свого не­хитрого господарства. На дворі зо­зуляста квочка… водила шестеро курчат (М. Коцюбинський); Куря квочці не розкаже (приказка);

2) (з великої літери) народна назва су­зір’я з кількох розташованих кур­кою невеликих зірок; сузір’я Пле­яди; в народі його ще називають Віз, Чепіги, Косарі; у народній сві­домості асоціюється із так званим «зоряним весіллям», яке лише «за­кохані можуть побачити».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 280-281.

Ілюстрації