Клопотатися

Клопота́тися, -чу́ся, -чешся, гл. 1) Заботиться, хлопотать о чемъ. А що хазяйствечком будеш клопотатись, того не бійся. МВ. І. 36. Повеселішала панночка, клопочеться своїм посагом. МВ. (О. 1862. III. 50). Усе мабуть про гетьманство клопочеться, так от і зозвав раду ще в Батурині. К. ЧР. 208. 2) Тревожиться, безпокоиться. Збула добро, клопочуся, бідкаюся з ночі до ночі. МВ. II. 7. Уже і мати почали примічати та клопотатися. МВ. І. 86. Вона потім клопочеться... де, де ділося? Г. Барв. 405. 3) Размышлять. Про инші речі клопочеться він із старим Шрамом. К. ЧР. 135.