Кладочка
Кла́дочка, -ки, ж. Ум. отъ кладка.
Кладка, діал. глиця, помостина, лава — дошка або колода, стовбур дерева, покладені через річку, струмок, болото для переходу. Пестливо кладочка
У кільтурі
В українських народних віруваннях кладка (і міст взагалі) символізує перехід у світ мертвих: вважалося, що між небом і землею лежить глибока прірва, через яку перекинута вузька, як нитка, кладка. На ніч клали в піч поліно, грудку солі та ставили горщик з водою, що мало символізувати перехід душі на небо (на випадок наглої смерті). На Коростенщині казали: «Поліно в піч покласти треба, бо на тім світі буде через пекло кладочка»
У художній літературі
Ой, у полю річка, Через річку кладка (Степан Руданський, Тв., 1956, 90);
Ріка шуміла під кладкою, мов скажена (Іван Франко, II, 1950, 34);
Прозорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекинуто кладку з сухої деревини (Олесь Донченко, IV, 1957, 39);
