Кичувати

Кичува́ти, -чую, -єш, гл. Корчевать. Отто ліс, щоб же ви мені вирубали його, викичували, зорали, пшениці насіяли!.. А ті як ухопляться: той руба, той деревню вивозить, той кичує. Рудч. Ск. II. 120.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КОРЧУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. Виривати з землі разом із корінням дерева, кущі, пні. Вона сама було й барила робить, діжки, кадовби набиває.. і хлопцями орудує, дуби корчує (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 423); Петро корчує пень. Уже чуприна мокра. То заступом, то сокирою. Тільки тріски летять (Андрій Головко, I, 1957, 448); В тяжких злиднях, часто по сто кілометрів від залізниці, корчували [українські емігранти] роками дерево, кущі, носили й каменюки (Мирослав Ірчан, II, 1958, 342); // Очищати від пнів, корчів ділянку, де колись були дерева, кущі. Вище по Дніпру до самого обрію теж всюди кипіла робота: корчували плави, розчищали дно майбутнього Каховського моря (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 70).

Ілюстрації