Кита

Кита, -ти, ж. 1) = Ки́тиця. Въ слѣдующ. примѣрѣ употреблено, повидимому, въ значеніи: султанъ, перья на головномъ уборѣ: Кита біла, кивер чорний, хлопець гожий і моторний. Pauli. (Но см. этотъ-же примѣръ при словѣ китель). 2) Хвостъ лисицы. Вhttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%82%D0%B0х. Пч. II. 5. См. Китюх. 3) = Китайка? Один на собі каптан має та з під того жовті та чорні кити видирає. АД. І. 121. (Въ друг. вар. здѣсь: китайку видирає. АД. І. 116, 125.

Кита́ — у віршуванні східних народів — невеликий твір філософського змісту, частина газелі без початкового бейта, зі схемою римування: ба ва га… і т. д.

Приклад кити — вірш Абуль-Хасан Рудакі у перекладі В. Мисика:

Своєму тілові на втіху чи варто душу турбувати? Хто б на сторожі біля псарні поставить ангола посмів! Як правди вісником по світу ідеш дорогою пророків, Ти не шукатимеш водички в струмку Еллади, що змілів Я солов'їними піснями себе, мов путами, опутав, Немов Іосифа за вроду, мене ув'язнено за спів (…).