Кисло

Кисло, нар. Кисло. Хоч кисло, хоч прісно усе умісто. Посл.

Визначення

Від сл «кислий» 1.Який має своєрідний гострий смак, схожий на смак оцту, лимона тощо. Чорний терен красувавсь з-під зеленого листу, а покоштував [покуштував], такий-то вже кислий прийшовся! (Марко Вовчок, VI, 1956, 223); Він з жадібністю пив холодний, в міру кислий яблучний квас (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 49); // у знач. ім. кисле, лого, сер. Що-небудь кисле. 2. Який утворився внаслідок бродіння. За нею йшов міцний запах маринованого оцту або кислого молока (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 248); Жінки розставляють на майдані столи з білими мережаними скатертями, ставлять борщ, хліб, картоплю, молоко — кисле й солодке (Олександр Довженко, I, 1958, 191); // Який виділяють бродильні речовини: прокислий (про запах). Кислий дух поту і рощини.. міцно заліг у пекарні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 58); Ляда в чулан [у комірку] одчинилася, і звідти тхнуло тяжким, кислим духом (Степан Васильченко, II, 1959, 17). 3. перен. Незадоволений, пригнічений, похмурий, сумний. Руське прислів'я каже: «Не робися солодким, бо тебе злижуть; не робися кислим, бо тебе обплюють» (Іван Франко, I, 1955, 29); — Чого ти такий кислий, Яремо? — спитала зразу Надія Василівна, помітивши пригнічений стан свого сусіда (Олександр Копиленко, II, 1961, 526);

Література

Боліла голова. В роті було кисло й гидко (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 459); Ліда знову прихильно нагнула головку ..і розтягла кисло свої широкі, бліді уста (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 386).

Ілюстрація