Квітина
Квіти́на, -ни, ж. Одинъ цвѣтокъ. Ось я принесла тобі сорочечку і тую квітину з стьожок..., сьогодня моє вінчання. О. 1862. VIII. 25. Ум. Квітиночка. А дитиночка як квітиночка. Грин. III. 337.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках КВІТКА, и, жін.
1. Частина рослини, що виростає на кінці стебла або гілки й складається з маточки, тичинки й пелюсток навколо них; звичайно має різне забарвлення та приємний запах. Між травою купами жовтіли круглі квітки кульбаби, синів ранній степовий сон (Нечуй-Левицький, II, 1956, 215); Понуро дивився Варчук на білу квітку деревію, по якій сонно повзала оса (Михайло Стельмах, II, 1962, 137); * Образно. Пролунав постріл.. У синій високості розпускалася біла квітка вибуху (Олесь Гончар, I, 1954, 386); * У порівняннях. Леся почервоніла.., як повна квітка в траві (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 83); І юнак розкривсь як квітка і почав розповідати — про своє велике горе (Павло Тичина, II, 1957, 19); // Ця сама частина рослини, зірвана зі стеблом. У мене в хаті щодня свіжий букет з літніх квіток (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 406); Жасмин, гвоздики і троянди. Кімната тоне у квітках (Любомир Дмитерко, Добрі сусіди, 1951, 47); // Ботанічна назва органу розмноження в голонасінних і покритонасінних рослин. Деякі види, як-от верба козяча або коноплі, роздільно-статеві й дводомні: на одних рослинах утворюються тільки чоловічі, на інших тільки жіночі квітки (Бджоли, 1955, 97).
2. Трав'яниста рослина, що має на кінці стебла утворення, яке складається із серцевини й пелюсток навколо неї. У їх хаті інша сім'я домувала, господарювала.., у городі інші квітки позасіювані були цієї весни... (Марко Вовчок, I, 1955, 366); Степ щодалі ставав чарівнішим. Уся поверхня землі здавалася зелено-золотим океаном, на якому розбризкано мільйони різних квіток (Олександр Довженко, I, 1958, 226).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 135.
КВІТ псл. květъ/cvětъ‹*kvoitъ, повʼязане чергуванням голосних із kvisti/cvisti ‹ *kveit-tei «цвісти», kvьtǫ/cvьtǫ *kvĭtǫ «цвіту»; споріднене з лтс. kvitêt «блимати, блищати»; іє. *ku̯ei- «цвісти», очевидно, повʼязане давнім паралелізмом приголосних з *k ̑u̯еі- «світити»; р. [квет\ «забарвлення, колір; квітка; цвітіння води», [кве́тка, квето́к], бр. квет «колір; квітка», кве́тка «квітка», п. kwiat, ч. květ, слц. kvet, вл. нл. kwět, полаб. kjot, болг. цвят, цветъ́т, м. цвет, схв. цвȇт, слн. cvét, стсл. цвѣтъ;
Ілюстрації
|
|
|
