Квач

Квач, -ча, м. 1) Мазилка для смазки колесъ дегтемъ. (Продавався) дьоготь і в ширітвасах, і в мазницях, і самі квачі. Кв. П’я́ний як квач. Пьянъ какъ стелька. Ном. № 11755. 2) О человѣкѣ переносно: безхарактерний, тряпка. Не буде з його (з пана) нічого... я одразу побачив, що квач. МВ. (О. 1861. III. 60). 3) Родъ дѣтской игры. См. Квак. КС. 1887. VI. 481. Ив. 48. Мил. 55. Ум. Квачик.

Сучасні словники

Квач Академічний тлумачний словник

КВАЧ, а, чол.

1. Намотане на кінець палиці клоччя, ганчір'я тощо для мащення чого-небудь. [Чоловік (вибіга з мазницею і квачем):] Ось я приніс дьогтю (Степан Васильченко, III, 1960, 57); * У порівняннях. Розпух [м'яч] од води, хляпотить, наче квач (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 42); // Широка, груба щітка для мазання чого-небудь. Дарка замахала квачем по стіні, не оглядаючись на Зоню (Леся Українка, III, 1952, 650); В кутку малярські козли з відром і квачем, поряд на стільці робоча спецівка маляра (Іван Кочерга, II, 1956, 537). ♦ П'яний мов (як і т. ін.) квач — дуже, до непритомності п'яний.

2. перен., розм. Про слабовільну, безхарактерну людину. — Не буде з його нічого, — каже Назар. — Я одразу побачив, що квач (Марко Вовчок, I, 1955, 127); — Як же тебе, квача, примусити робити те, що так необхідно в твоїх же інтересах? — тоном примирення запитав Солод (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 143).

3. Дитяча гра, за правилами якої треба попасти м'ячем у того, хто тікає, або, догнавши його, торкнутися рукою. Проте — сама нянька — ще дитина, — хочеться з подругами в баштана на шляху погуляти, побігати у ворона, в квача (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 187); В чого тільки за день не нагуляються вони [хлопці]: і в високого дуба, і в квача, і в побивачки (Петро Колесник, Терен.., 1959, 9).

Квач . Українсько-російський словник

КВАЧ

1) помазок; разг. мазилка 2) (бесхарактерный человек) разг. тряпка; размазня

3) (детская игра) пятнашки; салки

Квач . Словар українського сленгу

КВАЧ

вигук; мол. Вираження емоцій з приводу невдачі. ПСУМС, 32.

Квач . Орфографічний словник української мови

квач 1

іменник чоловічого роду

намотане на кінець палиці клоччя, ганчір'я тощо для мащення чого-небудь

квач 2 іменник чоловічого роду, істота

про слабовільну, безхарактерну людину

розм.

квач 3

іменник чоловічого роду

дитяча гра

Квач . Фразеологічний словник української мови

КВАЧ

як (мов, ні́би і т. ін.) квач, зі сл. п’я́ний. Дуже, надто. Коли це опівночі з’являється (Валер’ян)... П’яний як квач!.. (Є. Кравченко).

Квач. Словозміна

Відмінок	Однина	Множина
Називний	квач	квачі́
Родовий	квача́	квачі́в
Давальний	кваче́ві, квачу́	квача́м
Знахідний	квача́	квачі́в
Орудний	кваче́м	квача́ми
Місцевий	на/у кваче́ві, квачу́, квачі́	на/у квача́х
Кличний	ква́чу	квачі́