Кашляти

Ка́шляти, -ляю, -єш, гл. одн. в. кашляну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Кашлять, кашлянуть. Хтось за ворітьми почав кашляти. К. ЧР. Коли ведмідь кашлянув, ждати, що зареве. МВ. III. 141.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КАШЛЯТИ, яю, яєш, недок. Видавати звуки кашлю. А я, отож таки вночі, Іду та кашляю йдучи (Тарас Шевченко, II, 1963, 411); До вечора Семен зовсім охляв і став кашляти та стогнати вголос (Леся Українка, III, 1952, 638); Я гойдаюсь на мокрій лозі, і кашляю гучно, й регочу, щасливий: я чую весну (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 483);
// Образно. Важко кашляли гармати та в'їдливо цінькали кулі (Григорій Епік, Тв., 1958, 377);
// Хворіти на кашель. Прохор од того часу кашляв, хирів та й умер перед самою волею (Нечуй-Левицький, III, 1956, 335); Мирон усе кашляв та аж ісхуд неначе (Андрій Головко, I, 1957, 136).

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

Кашляти, -яю, -яєш, недок. Видавати звуки кашлю.
// Хворіти на кашель.

Ілюстрації