Канути

Канути, -ну, -неш, гл. 1) Капать, течь. Держить палаш в правій руці, а з палаша кровця кане. Гол. Ой зоре, зоре! і сльози кануть, чи ти зійшла вже на Україні? Шевч. 403. 2) Исчезать. Зірочка покотилась, далі друга, третя і поховались у синьому небі, мов у море канули. Кв. І. 28. Бідна ж моя голівонько! всі надії мої канули. Г. Барв. 85.

Сучасні словники

1. док. Пірнути, зануритися куди-небудь, у що-небудь. Втоплю свою недоленьку, Русалкою стану, Пошукаю в чорних хвилях, На дно моря кану (Тарас Шевченко, I, 1951, 9); І тільки часом камінь з круч зірветься, Впаде і кане в темних тихих водах (Леся Українка, I, 1951, 133); // перен. Зникнути. Він [Я. Галан] був світилом дня. А вам, світила ночі, Безслідно канути у непроглядну тьму! (Любов Забашта, Калин. кетяг, 1956, 186). ♦ Канути в далеке минуле — давно зникнути. У далеке минуле канула відстала аграрна Росія (Комуніст України, 5, 1967, 13); Канути в [Лету] забуття — забутися. А може, ..той пам'ятний вечір давно канув у забуття (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 35); Канути у вічність див. вічність; Як (мов і т. ін.) у воду канути — зникнути без сліду. — Я прямо аж боюся за нашу Оленку. Поїхала і мов у воду канула (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 155).

2. недок. і док., без додатка, рідко. Падати краплями; текти, капати. Ой зоре! зоре! — і сльози кануть. Чи ти зійшла вже і на Украйні? (Тарас Шевченко, II, 1953, 20); Ой цюкнув я раз — похилилася [билина], Цюкнув я у другий раз, аж кров канула (Павло Чубинський, V, 1874, 708).

(Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980))

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 90.

Фразеологічний словник української мови

Ка́нути в Ле́ту. Зникнути безслідно. І знову ім’я талановитого публіциста Василя Чечв’янського .. кануло в Лету (З журналу).

Ка́нути у бе́звість (у небуття́, у ві́чність). Зникнути назавжди, безповоротно. Радісно розуміти, що книжки Юрія Шовкопляса в безвість не канули (З газети); Довкола панувала могильна тиша, немов земля вся канула в небуття (В. Гжицький).

як (мов, на́че і т. ін.) у во́ду впа́сти (ка́нути) / рідко па́дати. 1. Зникнути безслідно; пропасти. І вже одягаючись, спохватився Динька, що нема шапки. Обдивився Никодим усі кутки, повивертав кишені,— як у воду впала (М. Зарудний); — З того часу Явтух як в воду впав: ніхто про нього жодної звістки не переказував (А. Свидницький); — Де ж він (Микола) дівся? — Сів на коня і наче у воду впав (М. Лазорський); — Я прямо аж боюся за нашу Оленку. Поїхала і мов у воду канула. Ні листа, ні телеграми... (В. Кучер); Появлявся (отаман) цілковито несподівано серед переповненого народом ринку, починав пекельну стрілянину і наводив паніку на всіх; грабував, палив, збирав здобич — і щезав одразу, мов у воду падав (Г. Хоткевич). як у во́ду пірну́ти (шубо́вснути). Другу добу працює без зміни, а Роман — як у воду пірнув (В. Бабляк); — А де ж він зараз, Марусю, внучок мій? — Ще ж коли сніг був, написав і як у воду шубовснув<

Ілюстрації

Див. також

Канути (національный резерват дикої природи)

Джерела та література

"Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)"

Фразеологічний словник української мови