Зірниця
Зірни́ця, -ці, ж. Звѣзда. В мене батенько ясний місяць, в мене матінка ясне сонячко, в мене сестриця ясна зірниця. Грин. III. 16. Ой ішов я до дівчини, як зійшла зірниця. Нп. Аж зірниці засвітили. Искры изъ глазъ посыпались (отъ удара). Ном. № 6628. 2) Молодыя деревца, выросшія изъ сѣмянъ. Я насіяв торік груш та яблунь, так тепер зірниці в аршин. Лебед. у. Ум. Зірни́чка. Ясна зірничка барз ясно світила. Гол. IV. 524.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови: в 11 томах.
ЗІРНИЦЯ 1, і, жін., поет.
1. Те саме, що зірка 1. Зірниця палахкотить на небі, тремтлива і ясна, мов жарина (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 15); З небес дивилися на нас Зірниці миготливі... (Бернс, Вибр., перекл. Лукаша і Мисика, 1959, 26); *Образно. Чорні танули сили... І у скреготі криці юні очі відбили Комунізму зірниці... (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 206); * У порівняннях. В Ганьки очі, як зірниці (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 100);
// Ранкова або вечірня зірка. [Циган:] Чому не ляжеш, не спочинеш? Зірниця сходить, подивись (Тарас Шевченко, I, 1951, 364); Небо за лісом поблідло. І ранкова зірниця глянула (Андрій Головко, I, 1957, 208); * У порівняннях. Як зірниця з зіроньками увечері зійшла, так молода, убрана до вінця, з подругами вийшла (Нечуй-Левицький, I, 1956, 144);
// мн. Дрібні світні частинки; іскри. * Образно. Аж зірниці засвітили (так стукнувся)! (Номис, 1864, № 6628).
2. Яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця. На світанку рушив Михайло з товаришами. Грала зірниця, як вони охляп на конях вилітали з села... (Іван Микитенко, II, 1957, 25); А за вікном вагона вже займалася зірниця (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 237); * Образно. Буде мир! Єдина правда буде! Зайнялась зірниця світова (Максим Рильський, III, 1961, 122).
3. Короткий світловий спалах без грому на обрії уночі або ввечері — відблиск далекої грози; блискавиця (у 2 знач.). Десь на обрії, наче в темному величезному проваллі, зрідка звивались білі сухі зірниці, а грому не чути було ні разу (Олесь Гончар, I, 1954, 513); — Десь гроза, — сказав він, побачивши далеко на обрії ледве помітний відсвіт зірниці (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 44);
// Спалах вогню. Наближався фронт. Темними ночами уже видно було, як переблискували на заході зірниці (Петро Панч, II, 1956, 496).
4. Те саме, що зірка 3. Горить на кашкеті зірниця, на плечах шинеля, не свита (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 103).
ЗІРНИЦЯ 2, і, жін., діал. Молоде дерево, яке виросло з зерна, насінини. Я насіяв торік груш та яблунь, так тепер зірниці в аршин (Словник Грінченка); Єсть у полі дві зірниці, Отож мої брат-сестриці! (Леся Українка, III, 1952, 477).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
Великий тлумачний словник сучасної української мови.
зірниця
I -і, ж., поет.
1) Те саме, що зірка 1). || Ранкова або вечірня зірка.
2) Яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця.
3) Короткий світловий спалах без грому на обрії уночі або ввечері – відблиск далекої грози; блискавиця (у 2 знач.). || Спалах вогню.
4) Те саме, що зірка 3).
II -і, ж., діал.
Молоде дерево, яке виросло з зерна, насінини.
Словник української мови: в 11 томах.
ЗІРНИЦЯ 1, і, жін., поет.
1. Те саме, що зірка 1. Зірниця палахкотить на небі, тремтлива і ясна, мов жарина (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 15); З небес дивилися на нас Зірниці миготливі... (Бернс, Вибр., перекл. Лукаша і Мисика, 1959, 26); *Образно. Чорні танули сили... І у скреготі криці юні очі відбили Комунізму зірниці... (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 206); * У порівняннях. В Ганьки очі, як зірниці (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 100);
// Ранкова або вечірня зірка. [Циган:] Чому не ляжеш, не спочинеш? Зірниця сходить, подивись (Тарас Шевченко, I, 1951, 364); Небо за лісом поблідло. І ранкова зірниця глянула (Андрій Головко, I, 1957, 208); * У порівняннях. Як зірниця з зіроньками увечері зійшла, так молода, убрана до вінця, з подругами вийшла (Нечуй-Левицький, I, 1956, 144);
// мн. Дрібні світні частинки; іскри. * Образно. Аж зірниці засвітили (так стукнувся)! (Номис, 1864, № 6628).
2. Яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця. На світанку рушив Михайло з товаришами. Грала зірниця, як вони охляп на конях вилітали з села... (Іван Микитенко, II, 1957, 25); А за вікном вагона вже займалася зірниця (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 237); * Образно. Буде мир! Єдина правда буде! Зайнялась зірниця світова (Максим Рильський, III, 1961, 122).
3. Короткий світловий спалах без грому на обрії уночі або ввечері — відблиск далекої грози; блискавиця (у 2 знач.). Десь на обрії, наче в темному величезному проваллі, зрідка звивались білі сухі зірниці, а грому не чути було ні разу (Олесь Гончар, I, 1954, 513); — Десь гроза, — сказав він, побачивши далеко на обрії ледве помітний відсвіт зірниці (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 44);
// Спалах вогню. Наближався фронт. Темними ночами уже видно було, як переблискували на заході зірниці (Петро Панч, II, 1956, 496).
4. Те саме, що зірка 3. Горить на кашкеті зірниця, на плечах шинеля, не свита (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 103).
ЗІРНИЦЯ 2, і, жін., діал. Молоде дерево, яке виросло з зерна, насінини. Я насіяв торік груш та яблунь, так тепер зірниці в аршин (Словник Грінченка); Єсть у полі дві зірниці, Отож мої брат-сестриці! (Леся Українка, III, 1952, 477).
