Зірва́ти, -ся. См. Зривати, -ся. Зірвати1. Переставати триматися на чому-небудь; відокремлюватися від чого-небудь (про щось зачеплене, прикріплене або те, що висить і т. ін.). Коли вони підходять до полиць з посудом, одна з полиць зривається і ціла гора металевих каструль і тарілок з гуркотом валиться на голови поліцаїв (Іван Кочерга, II, 1956, 189); Щука.. блиснула проти сонця широченним золотавим боком і пішла вглиб. — Зірвалася?! — Ні, — Борис уже підтягав зморену щуку назад (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 86); Опівночі засув біля сінешніх дверей знову з гуркотом зірвався з петлі (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 198); // Відокремлюючись від гілки, падати додолу (про листя, плоди і т. ін.). Коли черв'як торкнувся плоду, Той плід зривається з гіллі (Олександр Підсуха, Героїка, 1951, 75); Жовтий лист, зірвавшись з гілки, тихо опускається додолу, крутячись, мов метелик (Панас Мирний, IV, 1955, 83); // Звільнятися від яких-небудь пут, прив'язі і т. ін., розриваючи їх. Корова, зірвавшися вночі з посторонка, вискочила з подвір'я (Іван Франко, IV, 1950, 29); Він [собака] зірвався з прив'язі і заховався за бочками, що стояли на палубі (Микола Трублаїні, I, 1955, 169); // перен., розм. Раптово втрачати витримку, самовладання, контроль над собою, не мати сили стримати себе. Як я перемучився за ті дні.. Борюсь, не подаю Маринці виду, що мені тяжко, але зриваюся... (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 146); Мені розповідав Шухновський про Петрову поведінку в класі. День, два, три може сидіти, як усі діти, а потім зірветься. Інакше він не може (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 167); Кипиш увесь, тамуєш у собі лютий вогонь і боїшся, щоб не зірватися, не розійтись, і дуже дорогою ціною тримаєш себе в руках (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 5).

Як (ніби і т. ін.) з гіллі (з ланцюга, з цепу) зірватися — уживається на означення поведінки, дій людини, яка втратила витримку, контроль над собою або яка відчула себе на волі. Дознався ж [пан], що Оксана вже звінчана.. Побіг до отця Андрія, як з гіллі зірвавсь (Марко Вовчок, I, 1955, 88); Як з цепу зірвався Максим, так помчався додому (Панас Мирний, I, 1949, 212); Салагатова не було — той останнім часом ніби з ланцюга зірвався.. То він у морі, мов нерпа, годинами бльохався, то йшов у місто (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 128).

2. Падати вниз, не втримавшись на чому-небудь. Пісок, глина, невеличкі камінці зривались з-під його ніг і котилися додолу (Панас Мирний, I, 1954, 250); Місяць підіймається вище, і краплі, зриваючись з дерев, мерехтять самоцвітами (Михайло Стельмах, I, 1962, 341); З високих круч луна орлиний клекіт, Лиш, тихі води все стоять мовчазно, І тільки часом камінь з круч зірветься (Леся Українка, I, 1951, 133); // Падати, скочуватися, зсовуватися, втративши опору, рівновагу. Він дравсь на круті гори, зривавсь (Марко Вовчок, I, 1955, 330); [Меланка:] Скільки раз Зривалася і падала я з кручі, І в розпачі, щоб вогник не погас, Чіплялася за терен я колючий... (Іван Кочерга, Свіч. весілля, 1944, 128); На гребені кам'яного перевалу зірвався в прірву матрос Остапенко, але навіть не скрикнув, щоб не сполохати ворога (Василь Кучер, Голод, 1961, 282); // Рвучко зміщатися, зсуватися з чого-небудь. 3. Рвучко вставати, підніматися або дуже швидко залишати якесь місце; схоплюватися. Вкладався [Підпара] і лежав причаївшись, але раптом зривався і шарив по долівці рукою, пеки не знаходив сокири (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 74); Юрко зривається з місця і біжить стежками до їлька на городи (Петро Козланюк, Пов. і опов., 1949, 56); Зірвалися вони того дня до зорі світової і побігли усі.. до Дніпра вмиватися (Марко Вовчок, I, 1955, 301); Горобці зірвались з конопель і полетіли на сусідню смужку (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 15); // у сполуч. із сл. на біг, на рись, в галоп і т. ін. Різко прискорювати рух; переходити на швидку ходу, біг. Скільки не примушувала вона себе не поспішаючи йти вулицею, ноги самі зривалися на біг і втримати їх не вдавалося (Вадим Собко, Справа.., 1959, 16); Конячка.. стишилася, дрібно перебираючи ногами, пішла поволі, хоч усе норовила зірватись на труську рись (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 338); // перен., розм. Раптово залишати якесь місцеперебування, кидати якусь роботу і т. ін. Нікого не заманювала думка на вільні степи, на далекі сторони. Чого його з місця зриватися та втрачатися, коли тут і на нашу долю буде?.. (Панас Мирний, IV, 1955, 241); В запитанні не було тривоги, але Степан зрозумів натяк дівчини: чи не зриватися з ночівлі, маскуючи місцеперебування загону напередодні такої операції (Іван Ле, Право.., 1957, 204).

Зриватися (зірватися) на [рівні] ноги див. нога.

4. Поривчасто, різко починатися (про бурю, дощ, і т. ін.); починати дути (про вітер). Зривається буря від краю до краю, бурхочуть навколо вали (Павло Грабовський, I, 1959, 58); Помітно, як насувається вечір. Каламутиться небо, дужчає вітер, зривається завірюха (Олесь Гончар, Партиз. іскра, 1958, 58); Зараз зірвався такий вітер, що аж гуде (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 170); // на що, безос. Повертати на початок чого-небудь. Над осіннім степом, повитим млою, повзли сірі хмари низько-низько. От-от зірветься на дощ (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 202); // тільки недок. Іти час від часу (про дощ, сніг), дути сильно, поривами (про вітер). Йшла пізня осінь.. Часом зривався дрібний дощ, холодний, уїдливий (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 313); Над селом розгулялась метелиця. З битого шляху зривався наполоханими табунами коней пронизливий вітер (Михайло Стельмах, II, 1962, 383). 5. Починати раптово звучати; доноситися, лунати, розлягатися (про звуки). Як галячий клекіт, зривається і регіт, і крик і вихориться понад головами веселого зборища (Панас Мирний, I, 1954, 217); Між гостями зривається гуртова пісня і зразу набирає сили (Степан Васильченко, III, 1960, 193); Стрілянина зривалась то в одному, то в іншому місці в степу (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 651); Бурливі оплески, що зірвалися по тій промові, тривали досить доего (Іван Франко, III, 1950, 214). ♦ Зривається (зірвався) голос: а) голос раптово переривається від надмірного напруження або хвилювання. Голос Розенберга тремтів і зривався (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 63); Скрегнув розлючений голос, як залізо об камінь, і раптом зірвався (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 58); б) голос раптово переходить на інший тон. За літо всі [школярі] повиростали, загоріли, зміцніли, в деяких уже починають зриватися голоси (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 24); Голос його тремтів і зривався на високі ноти (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 316); Зриватися (зірватися) з голосу — раптово втрачати голос, замовкати від надмірного напруження або хвилювання. Безхатько зірвався з голосу і, пополотнівши, ніби заморожений, застиг посеред хати з роззявленим ротом (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 279); Бояри загомоніли. Судислав, намагаючись перекричати їх, зірвався з голосу (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 50); Зриватися (зірватися) з язика (з уст, губів): а) взагалі звучати (про слова, фрази). Але голос йому не зрадив, і слова все так само впевнено зривалися з уст (Ле і Левада, Південний захід, 1950, 220); б) звучати раптово, ніби мимоволі. Пропозиція моя виникла якось несподівано для мене самого і зірвалася з язика, наче з власної своєї ініціативи (Любов Яновська, I, 1959, 436). 6. перен., розм. Не виходити, не вдаватися або не відбуватися через що-небудь (про якусь справу, певний задум і т. ін.). Зустріч зривалася з нашої провини (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1940, 184); — О, знову зривається репетиція! — сплеснула, в долоні дівчина (Павло Автомонов, В. Кошик, 1954, 40); — Ти про смерть не думай, ти про життя думай. І в першу чергу — про своє завдання. Повинно б удатися. Все — за це. Ну, а коли зірветься.., не лізьте згарячу. Бережи хлопців і себе (Андрій Головко, II, 1957, 539); // Не виконуватися, порушуватися. Гід сперечався з керівником групи, наполягав на негайному від'їзді, бо треба ще три замки оглянути, твердив, що зривається графік (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 60); // Зазнавати невдачі. — Сьогодні або розгромимо куркулів, і тоді перемога наша, або ж, коли не вистачить сил, зірвемося, і тоді з колективізацією буде важкий, а може, й непоправний провал (Григорій Епік, Тв., 1958, 86). 7. перен., розм. Вступати, приступати. Видно, він і сам се брав у тямки, через те й ні в які розмови з людьми не зривався (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 306); В хаті, бачу, світло горить, гомонять, чую, дехто співати зривається (Остап Вишня, I, 1956, 253); // Поспішно або необдумано вирушати кудись. Раз уже зірвався йти до народовців у гості, цікаво заглянути й до новоспеченого «Діла», що там. заспівають (Петро Колесник, Терен.., 1959, 352); Їй [Катрі] тільки того й треба, щоб він [Пилипко] не зірвався в такий холод в таку далеку путь! (Панас Мирний, IV, 1955, 292); // тільки недок., рідко. Мати намір, бажання що-небудь зробити; пориватися. До праці я вчора зривавсь, Пив солод надій, а сьогодні? Куди він, мій порив, дівавсь? (Павло Грабовський, I, 1959, 376). 8. тільки недок. Раптово, стрімко обриватися (про рельєф). За ..ожередами дорога з степу круто зривається вниз — гребля внизу під високими вербами з млинами ліворуч на великому ставу (Андрій Головко, II, 1957, 189). 9. Стрімко підніматися, злітати вгору. Жодна з ракет не зривалася вгору (Ле і Левада, Південний захід, 1950, 282).; Дівчина вкинула в піч усі клаптики паперу, і полум'я весело загуло, зриваючись угору, до комина (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 249). 10. рідко. Розриватися на частини під дією вибухівки; вибухати. [Ганна:] Тут і міни, і снаряди лежать у землі, що не зірвалися (Захар Мороз, П'єси, 1959, 40). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 702.