Зуспіти

Зуспіти, -пію, -єш, гл. Встрѣтить. Ми першого очима зуспіли Чайченка. МВ. II. 95. І не счулась, як зуспіли дніпрові дівчата. Шевч. 359.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗУСПІТИ, ію, ієш, док., діал.

1. неперех. Встигнути. [Пріська:] Нема йому [Петрові], бідному, спокою!.. Коли то ж, коли нанесе його господь до нас — на хвилиночку ту... не зуспієш надивитися, словом перекинутися, як уже й назад їде... (Панас Мирний, V, 1955, 159).

2. перех. Зустріти, застати. [Іван:] Як ось багатир почав за тією дівкою зорити; і де б то він її не зуспів: чи на вулиці, чи на роботі — лізе їй у вічі та й лізе (Марко Кропивницький, I, 1958, 83).

3. неперех. Несподівано з'явитися. І незчулась, як зуспіли Дніпрові дівчата — Та до неї, ухопили, Та й ну з нею гратись, Радісінькі, що піймали (Тарас Шевченко, I, 1963, 359). Нещастя (горе і т. ін.) зуспіло кого — з кимось трапилося нещастя, когось спіткало горе і т. ін. [Хома (до народу):] Люде добрі! Ви знаєте, яке нас зуспіло нещастя? (Карпенко-Карий, II, 1960, 222).

Ілюстрації