Зубожити

Зубо́жити, -жу, -жиш, гл. Обѣднить, привести въ обѣднѣніе.

Сучасні словники

ЗУБОЖІТИ, ію, ієш, док.

1. Стати вбогим; збідніти. — Зубожіли [брат і його сім'я] так, що часом і хліба позичають (Марко Вовчок, I, 1955, 18); [Вустя:] Як зубожіли ми, — всі від нас відцуралися: то було і двері не зачиняються, а тепер і на вулиці обминають... (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 264); — Два роки тому налетіла на нас сарана. Зубожів аул (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 391).

2. перен. Стати менш змістовним, неглибоким, духовно збідненим. Анатоль внутрішньо зубожів (Яків Качура, II, 1958, 374); Ідеологічна боротьба — це не війна, а форма боротьби, яка найбільш гідна людини, — це боротьба думок, умів. Заперечувати проти неї може тільки той, хто ідейно зубожів, хто неспроможний висунути принципи, за якими могли б піти маси (Комуніст України, 9, 1963, 15). ЗУБО́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех. Зробити вбогим, бідним кого-небудь. Дочки не принесуть, а й що є, то рознесуть. Увірвали вони трохи добра й у Василя Семеновича, — та ні самі не забагатіли, — тільки його зубожили (Панас Мирний, II, 1954, 108). Зубожіти, -жію, -єш, гл. Обѣднѣть. І чи я ж сьогодня всиротіла? Чи се тепер тільки зубожіла. МВ. ІІ. 105.

Ілюстрації