Зсуватися
Зсува́тися, -ва́юся, -єшся, гл. = Зсовуватися.
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
1. Соваючись, сунучись, переміщатися в інше місце. Зсуваюся на сам [самий] краєчок крісла (Лесь Мартович, Тв., 1954, 201); Страшна ця Уляна! Сорочка розхристана, спідниця у пилюці, очіпок зсунувся набік, коса бовталась на шиї, — вона нічого того не примічала, нікуди не дивилася (Панас Мирний, I, 1954, 312); Парубок.. натиснув плечима, і солом'яна хура зсунулася набік (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 32);
2.Не втримавшись де-небудь, повільно спадати, скочуватися на землю, підлогу і т. ін. по похилій поверхні. Стара кожушина сковзнула з рамена й поволі зсувалася додолу, але Литка не затримував її (Григорій Епік, Тв., 1958, 110); Коц ізсунувся був з тапчана і впав на землю (Іван Франко, I, 1955, 173); Газети, що Жабі поклала перед собою на ковдрі, ізсунулися на долівку й зашелестіли (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 107);
3.Сповзати, злазити з чого-небудь на землю, підлогу і т. ін. Марко почав обережно зсовуватися з саней (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 22); Остап зсувається з свого ложа і повзе (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 367); Посічений Потоцький зсунувся з коня під ноги Богунові (Яків Качура, II, 1958, 425); Максим ізсунувся з печі, зачапав швидко по хаті (Степан Васильченко, I, 1959, 306);
4.Переміщатися, сповзати (про гірські породи, ґрунт і т. ін.). То диво, а не дуб. Один-одинцем стоїть на узгір'ї, міцно уп'явся могутнім корінням у піщану землю, здавалось, усю ту гору тримав у своїх міцних лапах, не давав їй зсуватись донизу (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 434);
