Змивати
Словник Грінченка
Змива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. змити, змию, -єш, гл. 1) Смывать, смыть. Ой ви сльози, дрібні сльози, ви змиєте горе. Шевч. 171. Як водою змито нема й нема. Г. Барв. 78. 2) Вымывать, вымыть. Голову йому змила і поськала. Рудч. Ск. II. 43. Пасітеся, сірі воли, не бійтеся вовка, а я піду до дівчини, чи змита головка. Чуб. V. 57.
Сучасні словники
ЗМИВАТИ, аю, аєш, недок., ЗМИТИ, змию, змиєш, док., перех.
1. Миючи чим-небудь, видаляти бруд, плями і т. ін. з чогось. [Микола:] Я навмисне не змивав крови [крові] з себе і додому так приїхав, щоби вас до суду завдати (Іван Франко, IX, 1952, 113); Після роботи вмитися б, змити з рук грязюку, освіжити обличчя, але нічого цього не зробиш — води немає (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 248); Кров червона із нас пролилась... Власну кров ми ворожою змисм... (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 116); // Стікаючи по чому-небудь, видаляти, знищувати щось (про рідину). Я не знаю, чим було написано ті слова на подряпаній, обгорілій стіні, але їх не змивали дощі (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 389); * Образно. Здалеку м'яко котився грім, тіні прудко бігли по горах, змиваючи фарби (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 340). ♦ Як (мов, наче і т. ін.) вода змила див. вода.
2. Миючи, перемиваючи, робити чистим. Увесь вечір Маруся.. ложки, миски перемивала, мисники змивала, піч мазала (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 54); — Зварю хоч кулешу, — думає. І він почав змивати пшоно (Борис Грінченко, I, 1963, 278); Йому здавалося, ніби вертає він з далекої полонини. Вже чекає на нього привітно неня на порозі, голову змиє, дасть чисту сорочку (Гнат Хоткевич, II, 1966, 104); Уночі прийшли селяни В ороку ту виручати. У Дунаї змили рани, Понесли його до хати І поклали на ряднині... (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 81).
3. Розмиваючи поверхню, чого-небудь, віднюсити кудись пісок, землю і т. ін. (перев. про воду). На пісках.. сльота не псує так доріг. Хіба що місцями змиває пісок та лишає водяні калабані (Лесь Мартович, Тв., 1954, 436); При падінні з уступу вода легко робить вибоїну, яка стає дедалі глибшою. Від вибоїни дощова вода тече далі, вибираючи знижені місця і змиваючи пухкі породи (Фізична географія, 5, 1956, 111); // Зривати, збивати, зносити кого-, що-небудь (перев. проводу). Ніщо не одірве їх [матросів] від поста, ніяка хвиля не змиє з палуби в море (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 404); // безос. Щойно ударом хвилі змило в море з правого борту шлюпку (Микола Трублаїні, I, 1955, 228); // Псувати, руйнувати, знищувати сильною течією, надмірною кількістю води. На крутому схилі я мав морг поля. Коли не змивала злива, то збирав трохи жита, вівса ти картоплі (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 59); Тут [на рівнині] дощі змили людські сліди, і стежка розтанула в травах (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 109).
4. перен. Звільняти себе чи кого-небудь від чогось неприємного, ганебного і т. ін. Жінки безоглядно змивають найболючіші образи і безжально одкидають їх тільки тоді, коли почуття сповнюють їх до краю (Григорій Епік, Тв., 1958, 133); Раду радили чубаті.., Вкриті палом перемоги Сивоусі юнаки, — Як завести лад у хаті, Як неволі змити плями, Ворогам закрить дороги До Славутича-ріки (Максим Рильський, II, 1960, 241); Савка закликав товаришів не губити своєї людини, а дати Петрові таке бойове завдання, яке допоможе йому змити свою провину (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 136); // перен. Спричинятися, приводити до зникнення, знищення чого-небудь важкого, неприємного. Дитячі голоси змивали з її душі той намул, що осів там за довге життя (Іван Кочерга, Родина.., 1962, 138); Пісня дзвенить під гаєм Свіжим, ясним струмком — Чистим розмаєм Втому змиває (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 73); — Ой ви сльози, дрібні сльози! Ви змиєте горе; Змийте його… (Тарас Шевченко, I, 1963, 112). ♦ Кров'ю змити ганьбу (сором і т. ін.) — заплатити своїм життям за безчестя. Він кров'ю повинен змити ту ганьбу, яку збагнув лише перед лицем смерті (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 93).
5. розм. Робити кого-, що-небудь мокрим, вологим, омиваючи, обливаючи його. Змивала [ріка] коріння старих дубів, холодила берег (Ольга Кобилянська, I, 1956, 558); Руки мої стали вогкі: бабуся змивала їх своїми слізьми (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 163); Баркас, підхоплений брудною хвилею, що з ніг до голови змила татар, посунув до берега (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 391).
Ілюстрації
Опис1
Опис2
