Згадувати
Зміст
Словник Грінченка
Згадувати, -дую, -єш, сов. в. згада́ти, -да́ю, -єш, гл. 1) Вспоминать, вспомнить. Нема гірше, як в неволі про волю згадувати. Хата, 80. Дарувала шиту шовками хустину, щоб згадував на чужині. Хата, 87. Згадай, який прийшов до мене, що ні сорочки не було. Котл. Ен. І. 32. Згадала баба дівера, що добрий був. Посл. 2) — гадку. Думать, подумать. Не згадаю гадки, не змишлю я мислі. Рудан. І. 13.
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЗГАДУВАТИ і рідко ВГАДУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗГАДАТИ і рідко ІЗГАДАТИ, аю, аєш, док., перех. і з спол. що, як, з прийм. про, розм. за.
1. Відтворювати в пам'яті, свідомості події, обставини, образи і т. ін. минулого, відновлювати уявлення про кого-, що-небудь. [Олекса:] Сестро моя любая, якби ти знала, як часто я згадував тебе у поході!.. (Степан Васильченко, III, 1960, 46); Не будемо про те згадувати, що вже промайнуло-минуло (Панас Мирний, IV, 1955, 368); Скиба.. ще дужче нахмурив [брови] і щось став ізгадувати (Андрій Головко, I, 1957, 325); Я пишу мемуари. Згадую певний шматок життя, що мені він дорогий, і пишу про нього (Юрій Яновський, II, 1958, 31); Заспіває [Перебендя], та й згадає, Що він сиротина, Пожуриться, посумує, Сидячи під тином (Тарас Шевченко, I, 1963, 52); Вона, силкується щось ізгадати — і нічого не може (Борис Грінченко, I, 1963, 434); Яблуко лежить передо мною — Світле, аж прозоре, мов янтар. А згадаймо ж, працею якою У природи вирвано цей дар! (Максим Рильський, III, 1961, 79).
2. Побіжно називати кого-, що-небудь, коротко повідомляти, зауважувати про когось, щось. Оксана згадує в листі до мене, що ти противишся сій її подорожі до Києва (Леся Українка, V, 1956, 425); Серед видатних реалістів-критиків російської літератури Франко не один раз згадував і Островського (Радянське літературознавство, 3, 1957, 49); Довго Микола оповідає, а коли ненароком згадає чорта, Іван хрестить груди під кептарем (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 329); // перев. док., кому. Пригадати кому-небудь щось сказане чи зроблене ним раніше. — 3 очей щезни, навіки щезни, паскудо. — Це я тобі — паскуда?. Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію. Тоді я тобі згадаю твоє «паскудо» (Михайло Стельмах, I, 1962, 393).
Згадувати (згадати) добрим словом кого — говорити про кого-небудь щось хороше. В новім, великім людськім храмі Хтось добрим словом і мене згадав (Іван Франко, X, 1954, 24); Згадувати (згадати) лихом (лихим, поганим і т. ін. словом) кого — говорити про кого-небудь щось погане, лаяти когось. — Не згадуйте нас лихом... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 210); Січі та січовиків ніколи не забуду, а лихим словом не згадаю (Леся Українка, V, 1956, 47); Не проти ночі (не при людях, не при хаті) згадувати (згадуючи) — страшно або дуже неприємно згадувати. — Ну, та цур їм, не проти ночі їх [бандитів] згадувати, — сплюнув коваль, — є й окрім них об чім поговорити (Андрій Головко, II, 1957, 181); Це [Параска] чиста сатана, не при людях згадуючи (Нечуй-Левицький, II, 1956, 17); Не тим би згадувати — висловлення жалю, що доводиться говорити погано про кого-небудь. Старий наш пан, покійник, недобрий був! Не тим би згадувати, да луччим ні за що (Марко Вовчок, I, 1955, 41).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 507.
Словник синонімів
ЗГАДА́ТИ (відтворити, поновити в пам’яті що-небудь), ПРИГАДА́ТИ, НАГАДА́ТИ, ЗДУ́МАТИ, НАДУ́МАТИ, ПОПАМ’ЯТА́ТИ, СПОГАДА́ТИрозм.,СПОМ’ЯНУ́ТИрозм.,СПІМНУ́ТИдіал.,ПРИПІМНУ́ТИдіал.,НАМЕНУ́ТИдіал.,ПОМ’ЯНУ́ТИзаст.,ПРИПОМ’ЯНУ́ТИрідко. - Недок.: зга́дувати, прига́дувати, нага́дувати, зду́мувати, наду́мувати, спога́дувати, спомина́ти, помина́ти, припомина́ти. Чомусь саме тепер дід Дунай згадав свою матір, згадав те, що лежало в найдальшому, найпотаємнішому і до болючих сліз теплому закутку його пам’яті... (М. Стельмах); Юрій пригадав усі події вчорашнього дня (В. Собко); Вона йшла і старалася нагадати собі плавні, як бачила їх згори, до переправи (М. Коцюбинський); Як здумає він, що Галя не переможе батька-матері, ..то серце його наче хто в жмені здавить (Панас Мирний); Артем помовчить трохи, мовби надумує, а потім: - Скажи мені, хто твої друзі, і я скажу тобі- хто ти (А. Головко); - Ви ще попам’ятаєте, хто для вас Іван Руснак (А. Крушельницький); Як зненацька у людській розмові Дружній голос душу стрепене, Як заблисне в посмішці раптовій Юне личко, - спогадай мене! Спогадай, бо сивина навчила Кожну мить хорошу берегти (М. Рильський); Як було нам і важко, і гірко, Як нещадно пекло нас вогнем, Пам’ятаєш, напевне, Охтирко, І тебе ми не раз спом’янем (О. Ющенко); І ворухнуть не можу я рукою, Коли спімну, що ні одно гаряче Дівоче серце не зітхне, не сплаче, І не затужить нищечком за мною (І. Франко); Він розказав, де його хата стоїть, пойменував сусід своїх - не наменув тільки про Галю (Марко Вовчок). - Пор. 3. оживля́ти
