Звір

І. Звір, звору, м. Оврагъ, лощина, ложбина. Не навчила я ся корчима ходити, з звора воду пити, з торби хлібом жити, з торби хлібом жити, на камені спаті. Гол. І. 156.

ІІ. Звір, -ра, -ру, м. 1) Звѣрь. З теї тучи в темний ліс, нехай мене звір іззість. Чуб. V. 180. 2) Волкъ. Ум. Звірик, звірок. Звірок утішний білка. Сим. 210. Ув. Звірюка, звіря́ка.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗВІР 1 а, чол. 1. Дика, звичайно хижа, тварина. Медвідь — страшний, великий звір. Вночі в село заходить з гір: Тут вб'є вола, там цапа з'їсть — Немилий і шкідливий гість (Іван Франко, XIII, 1954, 265); Десь вийшли звірі з темних хащ І виють тужно... (Володимир Сосюра, I, 1957, 460); * У порівняннях. Сховалося у серці лихо, Як звір у темнім гаї (Тарас Шевченко, I, 1963, 310); Глянув [Трохим] на Дениса, та аж злякався: очі, як жар, горять і сам розлютований, мов звір який! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 415); Кинувся [Улас] на Івана, неначе звір, одним скоком і вхопив його за барки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 328); З правого боку горбатою тінню ліг в море Аю-Даг і, мов спраглий у спеку звір, припав до води (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 284); Осінній вітер... хутко вже й зимовий По сій діброві звіром зареве (Леся Українка, I, 1951, 161); // тільки одн., у знач. збірн. У темнім лісі, за горами Зібравсь усякий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкідливий тхір І ще там деяких чимало (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 56); Коли питали про білок або горностаїв чи лисиць, — у Міке була одна відповідь: — Мало, мало стало звіра (Іван Багмут, Опов., 1959, 28); * У порівняннях. Не маючи ні землі, ні оселі..., — як вільна птиця в полі, як дикий звір у борі, — хлопці розбрелися по селу... (Панас Мирний, I,1949, 263). ♦ Що то (це) за звір — про що-небудь комусь невідоме або маловідоме. Хома не розумів слова «бізнес», але й не став розпитувати чехів, що то за звір (Олесь Гончар, III, 1959, 426) 2. перен. Про дуже люту, жорстоку людину. [Лицар:] Я думаю, що й наш король не звір, що й він калік не зважиться карати (Леся Українка, II, 1951, 216); — А вони [німці] тоді зайшли та півсела й спалили. Та дівчат до себе погнали.. — От звірі! (Олександр Довженко, I, 1958, 330). ♦ Розбуджувати (розбудити) звіра в кому; Робити (зробити) звіра з кого — сприяти виникненню в кого-небудь грубих, жорстоких, звірячих інстинктів. Запах свіжої крові подіяв на худобу зовсім разюче, розбудив у сумирних волах диких, роз'ярених звірів (Олесь Гончар, II, 1959, 82); — Ревнощі — це, брат, така штука, що з чоловіка може звіра зробити! (Андрій Головко, II, 1957, 114). ЗВІР 2, звору, ІЗВІР, ізвору, чол., діал. Яр. І тут, доки зір засягне, високі гірські шпилі, ліси, долини і звори (Іван Франко, IV, 1950, 385); На крутому зворі горить дерев'яний міст (Василь Кучер, Вогник, 1952, 75); Вниз западалися боки гори у глибокі чорні ізвори, звідки родились холодні потоки, куди не ступала людська нога (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 317).

УКРЛІТ.ORG_Cловник

звір —

1) (зменшено-пестливе — звірик; маля звіра і зменшено-пестливі — звіря́, звіреня́, звіря́тко, звіреня́тко) дика, звичайно хижа тварина; з глибокої давнини наші предки шанували звірів, особливо великих і сильних; вважали, що деякі з них можуть бути вірними покровителями людини (див. тоте́м); поважні люди приймали собі якусь звірину назву (у «Слові о полку Ігоревім» князь зоветься Туром, пор. ще й сучасні прізвища від старовинних прізвиськ на зразок Вовк, Лисиця, Заєць, Півень, Мастівка, Журавель, Сова, Зозуля, Синиця, Ведмідь тощо); життя звірів, вірили, позначається на житті людей; коли в лісі гине якась велика звірина (а вона перед смертю ховається в гущавину, щоб бути самотньою), це неодмінно позначиться й поміж людьми добром чи злом, але завжди несподіванкою (звідси «щось велике в лісі здохло!»); чорний звір звичайно шкодить людині, бо в ньому сидить біс (коли переходить дорогу чи сильно кричить — це погані ознаки); фольклорові властива персоніфікація звірів; і досі вірять в особливу мову тварин; у народі багато легенд про перетворення людини на звіра чи птаха. Де звіру живеться, там він і ведеться (прислів’я); Ти йому не вір, бо то звір: як не вкусить, то зляка (приказка); Старий звір ніколи не дрімає (приказка); У темнім лісі, за горами Зібравсь усякий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкідливий тхір, І ще там деяких чимало (Л. Глібов); Застукотало в дерева всередині, Якийсь там звірик мав гніздо (І. Франко);