Звеліти

Звеліти, -лю, -лиш, гл. Велѣть, приказать. Звеліла мені мати ячменю жати. Чуб. III. 249.

ЗВЕЛІТИ, лю, лиш. Док. до веліти 1. - Ходіть, пане Опанасе, може, вона вас послухає. А не послухає, то звелимо послухати (Вовчок, І, 1955, 23); Тим часом Довбишка звеліла дочці розкласти в челюстях трісок і спрягти яєчню (Н.-Лев., II, 1956, 280); [Романюк:] Не бачу голови сільради. [Кандиба:] Я запросив, як ви звеліли (Корн., II, 1955, 193); * Образно. Для них [дітей] не жалій не тільки ніяких трудів, худоби та, коли нужда звелить, душу свою за них положи (Кв.-Осн., І 1956, 23); // Порадити що-небудь. - А як звелиш чоловікові жити?- Чи шукати хазяйки.., чи з дітьми самому хазяйнувати? (Л. Янов., І, 1959, 59)

«Звеліти» — це дієслово високого стилю, що означає дати наказ, розпорядження або пораду. Воно поєднує владність, урочистість і духовність, тому часто вживається у художніх та релігійних текстах. У мові це слово допомагає передати вищу волю, рішучість чи моральний обов’язок.

Синоніми: наказати, повелíти, розпорядитися, велíти, звістити (застар.), доручити.

Приклади з літератури:

Тарас Шевченко:

«Цар звелів мене карати, та не злякавсь я ката.» Іван Нечуй-Левицький: «Пан звелів косити луг, а наймити мовчки пішли.» Ольга Кобилянська: «Серце їй звеліло мовчати, хоч уста рвалися до слів.»

Фразеологізми: Як Бог звелів — як треба, як годиться. Як звелів — так і буде — наказ виконується беззаперечно.

https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8