Збуй-вік, -ка, м. 1) = Збудь-вік. Волын. г. Як що баба стара, то кажуть на неї: ця вже баба збуйвік; він збуйвік. Подольск. г. 2) мн. Мелкое или малоцѣнное имущество. Жидівські збуйвіки погоріли. Луб. у.
