Дяків

Дяків

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.

Дякі́в, ко́ва, ве Принадлежащій дьячку, дьячковскій. Оттак чини, як я чиню: люби дочку аби чию, хоч попову, хоч дякову, хоч хорошу мужикову. Н. п.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971.

ДЯКІ́В, кова, кове. Належний дякові (у 1 знач.). — Чи не тут живе Балаш? — спитала в сина Кайдашиха. — Ні, мамо! це дякова хата (Нечуй-Левицький, II, 1956, 316); // Прикм. до дяк 1. Наука дякова була невелика, вона сягала не дальше псалтиря (Панас Мирний, V, 1955, 309).

Цитати української літератури з використанням слова "дяків"

1. "Хвигуровський, дяків син, справді колись учився в семінарії, але, бувши вже в підстаршому класі, напився якось укупі з товаришами горілки і, п’яний, вилаяв ректора, а інспектора штовхнув" (Грінченко Борис Дмитрович - "Серед темної ночі")
2. "Хоч дякову якусь книжку почитаю, хоч послухаю п’яних дяків розмову, що між п’яним базіканням часом почуєш і щось цікаве од них" (Васильченко Степан Васильович - "Широкий шлях")
3. "— Молодий, білявий, високий, тонкий і говорить дуже несміливо та тихо, — шепотіла Онися матері під самісіньким вухом, — але чорта з два: за дяка не піду; в нас високі пороги для дяків." (Нечуй-Левицький Іван Семенович - "Старосвітські батюшки та матушки")
4. "Вона заночувала в одного чоловіка, цілий вечір навчала не ходить до церкви, молиться вдома, звала попів фарисеями, а дяків — садукеями" (Нечуй-Левицький Іван Семенович - "Поміж ворогами")
5. "Велів побігти до дяків," (Котляревський Іван Петрович - "Енеїда")