Дусатися

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Дусатися, -саюся, -єшся, гл. Дуться, сердиться. Ото вже та Параска: сказала їй трохи правди, вже й дусається і не дивиться на тебе.

Сучасні словники

СЕРДИТИСЯ, джуся, дишся, недок.

Бути в стані гніву, роздратування; гніватися. — Тиха [Одарка], як те ягня. Ніколи не чув я од неї недоброго слова, ніколи вона навіть, не сердилась... (Нечуй-Левицький, I, 1956, 61); Мама дуже сердилась на такі непорядки (Панас Мирний, IV, 1955, 336); Я не серджусь на сестричку, Бо вона ще невеличка, Ще не зводиться на ноги, Лиш плазу в до порога (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 10); Після вчорашнього вони ніби сердились одне на одного і працювали мовчка (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 50); * Образно. Мало води в Сикавці. А що то тут бував, як ударять дощі, прибуде нараз хвиль із каламутного моря! Ото, мабуть, реве та грав, валить каміння вниз із -висоти, пінячися, сердячися (Гнат Хоткевич, II, 1966, 243).

ОБРАЖА́ТИСЯ, аюся, аєшся і рідко ОБРА́ЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ОБРА́ЗИТИСЯ, ажуся, азишся, док.

1. Відчувати образу (у 2 знач.); приймати щось за образу. — Ви не ображайтесь на мене, старого, може, я трохи крутувато сказав (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 27); Дід говорив се так добродушно, що Іванові якось ані на думку не прийшло ображуватися (Іван Франко, III, 1950, 137); Думаю, ви не образитесь за мою щирість (Леся Українка, III, 1952, 508); Ланковий засміявся з цього жарту, а вчитель образився (Юрій Яновський, II, 1954, 118).

ДУТИСЯ, дуюся, дуєшся і дмуся, дмешся; мин. ч. дувся, дулася, лося; мн. дулися; наказ. сп. дмися, дмімося, дміться; недок., розм.

1. Наповнюватися повітрям; роздуватися, надуватися. Не слуха Жаба, дметься гірш, Все думає, що стане більш (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 45); Подоляк дувся і робив страшні очі (Олесь Гончар, III, 1959, 230); // Підніматися вверх, розтягуватися, розширюватися внаслідок збільшення об'єму. Плугам оре і в праці рветься, а панське черево отак аж дметься! (Номис, 1864, № 1144); [Марта (співав..):] Із-за хмари дрібен дощик, Аж бульбашки дмуться (Степан Васильченко, III, 1960, 105); Піняві хвилі Дніпрові дулись І берег високий лизали (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 70). 2. перен. Набирати поважного вигляду, триматися зарозуміло, гордовито. Багатая, губатая, Та все вона дметься, А бідна.. К серцю пригорнеться! (Народна лірика, 1956, 214); Чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 178); Тремтить і дметься, мов на троні, Кривавий Франко, мов павук (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 113). 3. перен., на кого — що. Виявляти незадоволення ким-, чим-небудь; сердитися, ображатися. [Захарко:] Не зачіпай, сину, Степаниди. Її батько й досі на нас дметься! (Марко Кропивницький, II, 1958, 154); Вона чогось почала на мене дутися, а потім стала дружити з іншим хлопцем (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 55). 4. тільки дуюся, дуєшся, фам. З азартом, з захопленням грати в яку-небудь гру. — Ну, як же він там? — Нібито в карти дується на всю (Андрій Головко, II, 1957, 47).

Ілюстрації

9b56972543c4c92a97563f7411de0566.jpg Ллл1372667166.jpg 151218121442 blow off steam 640x360 thinkstock nocredit.jpg 20143010160217.jpg

Медіа

Див. також

Сердитися Ображатися Дусатися Дутися

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 442.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 458.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 132.

Зовнішні посилання