Дунай
Дунай, -наю, м. 1) Разливъ воды, вообще большое скопленіе воды. Ой за горами вода дунаями, ой там козаченько коня напуває. Чуб. V. 760. Понад дунаями вода стоянами, ой там козаченько коня напуває. Чуб. V. 329. 2) Рѣка Дунай. О. 1в62. V. 103. Ум. Дунаєнько, дунаєчко. Течуть річеньки, течуть бистренькі із тихого Дунаєньку. Грин. ІІІ. 526. Текла вода з Душечка, а другая з моря. Грин. ІІІ. 558.
Дуна́й —
1) (з малої літери) розлив води, взагалі велике її нагромадження («Ой за горами вода дунаями. Ой там козаченько коня напуває»); раніше дунаєм звалося будь-яке водоймище, оскільки саме слово (точніше його корінь, спільний для інших назв рік — Дон, Донець, Дніпро, Дністер) означає воду взагалі; у «Слові о полку Ігоревім» дунай — це річка взагалі, вода: «На дунаї Ярославнин голос слишиться», «Дівиці поють також на дунаї»; те саме бачимо і в народних піснях;
2) ріка в Східній Європі, яка протікає нижнім своїм річищем по території України, впадаючи у Чорне море; на ній стоїть українське місто Ізмаїл; оспівана в народних думах та піснях, тому там зустрічаємо пестливі — Дуа́єнько, Дуна́єчко; після розгрому Запорозької Січі частина козаків переселилася з Дніпра на Дунай, утворивши Задунайську Січ. Більше, турок, за Дунай виходити не думай (приказка); Заїхав за Дунай та й додому не думай (М. Номис); Над річкою над Дунаєм Короговка в’ється, Ой, там-то наш пан Супрун Зтатарином б’ється (пісня); Я тобі Дунай-річку До пісочку переп’ю (пісня); Стародавню Січ розруйнували. Хто на Кубань, хто за Дунай (Т. Шевченко); Текла вода з Дунаєчка, а другая з моря (Б. Грінченко);
3) (з великої літери) судячи з веснянок, можливо, міфологічна істота як уособлення річки, потоку (мати дочку застерігає: «Не становись край Дунаю! Дунай зведе з ума: за рученьку іздавне, зол от перстень іздійме»); у деяких піснях чесання дівчиною волосся (коси) безпосередньо пов’язується з уособленим Дунаєм: «Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше» (можливо, Дунай, символізуючи звабника, віщує нещасливу дівочу долю); Дунай не лише уособлення річки, але й моря: «Як піду я до Дунаю, Гукну-крикну не помалу, — Озветься моя доля По тім боці синього моря», а також криниці: «Було мене утопити, де Дунай-криниця».
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 206-207.
Ілюстрація
Річка Дунай
Країни через які протікає Дунай
Дунай
