Дукач

Дукач, -ча, м. 1) = Дукарь. К. Псал. 22. Іде багач, та йде дукач, п’ян валяється, з козацького отамана насміхається: за що тая голотонька напивається? Мет. 449. Чужі пани дукачі держать людей до ночі. Чуб. ІІІ. 237. 2) = Дукат 2. Чуб. VII. 426. Гол. Од. 22. Сим. 10. Ум. Дукачик. І внучатам із клуночка гостинці виймала: і хрестики, й дукачики, й намиста разочок Ориночці. Шевч. 112.