Дубець

Дубець, -бця, м. 1) Молодой дубъ. Ой у лісі під дубцем стоїть дівка з молодцем. Грин. ІІІ. 168. 2) Прутъ, палочка. Треба назламувать дубців з усякого дерева. Грин. І. 180. Поэтому также — розга. Не дубцем, так лозиною. Ном. Треба його дубцем бить. Грин. ІІІ. 553. Ум. Дубчик, дубчичок.

Академічний словник

1. Відламана (перев. тонка, гнучка) гілка без листя. Клумби були штучно обтикані черепицею та обплетені дубцями з ліщини (Нечуй-Левицький, III, 1956, 232); На дубці, приткнутім до носа човна, майоріла біла полотняна хустка (Іван Ле, Україна, 1940, 345); Я мовчки одломив з верби молодий дубець — поганяти коня (Григорій Косинка, Новели, 1962, 41). 2. рідко. Зменш. до дуб 1.

Ілюстрації

Зображення:

Зображення: