Добряга

Добряга, -ги, м. Добрый человѣкъ, добрякъ. А сі добрі люде найдуть тебе етюде: і на тім світі, добряги, тебе не забудуть. Шевч. 539.

Сучасні словники

ДОБРЯ́ГА, и, чол. і жін., розм. Те саме, що добряк. — Добряга Замвховський, — шепнув він. — Таки не забув мене (Іван Франко, II, 1950, 249); Пан Енгельгардті старого добрягу Венеціапова прийняв не краще, ніж Брюллова (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 116).

Ілюстрації

Див. також

• [1]

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 326.