Дмухнути

Дмухнути, см. Дмухати.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Однокр. до дмухати. Одарка дмухнула на свічку і ..непроглядна темнота зразу все покрила (Панас Мирний, IV, 1955, 192); Через.. вікно в гратах ринув холодком весняний подих, дмухнув цвітом... (Степан Васильченко, II, 1959, 52); Дмухнув легенький вітерець, і між липами на алеї закружляло жовте листя (Олександр Корнійчук, II, 1955, 347); // безос. З зруба вогкістю дмухнуло (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 366); Льодовим вітром дмухнуло їй в обличчя (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 122); * Образно. Дмухнула [ніч] по лугах.. і покрила їх густими, сивими туманами пари (Іван Франко, VII, 1951, 142); * У порівняннях. На ясну жовту пляму, мов що дмухнуло, так вона зникла (Панас Мирний, I, 1954, 338). ♦ Дмухни — і похилиться (полетить) — про худу і безсилу людину. [Тарас:] Невже правда, Романе Денисовичу?.. А так худенька [Леся], кволенька... Дмухни — і похилиться (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 20).

2. розм. Швидко направитися куди-небудь, ніти, поїхати і т. ін. Але наш козак не трус .. Подивився, скрутив вус, Сів на чайку та й дмухнув (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 39); Сіцілія, земля багата, Вона мені щось по знаку, Дмухнім лиш, братця, ми до неї (Іван Котляревський, I, 1952, 88); — Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху