Дитинець

Дитинець, -нця, м. 1) Родимчикъ, дѣтская болѣзнь. 2) Деревянный полъ; ящикъ на днѣ колодца. Борз. у.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Географічний словник

ДИТИНЕЦЬ - найдавніша назва укріпленого центру давньоруського міста (з 14 ст. замінюється терміном "кремль").

Здебільшого дитинець займав площу в декілька гектарів. Зазвичай його споруджували на зручних для оборони місцях (на мисах, пагорбах) і оточували ровами, валами, мурами з баштами та брамами. В дитинці розміщувалися князівські та боярські двори, житла військових та духівництва, часто – міські собори, церкви та монастирі. Навколо дитинця розташовувалися ремісничі та торгівельні квартали. До воріт дитинця вела головна дорога міста. Дитинець давнього Києва займав площу близько 9 гектарів на Старокиївській горі.

Етимологічний словник російської мови

Детинец

I дети́нец: "детская болезнь, падучая", диал. "паралич". Табуистическое выражение; см. Зеленин, Табу 2, 82. От дитя́.

II дети́нец нца I. "укрепление, оплот, внутренний двор крепости" (в отличие от остро́га "частокола, внешнего укрепления"), диал. также "детская (в доме)", др.-русск. дѣтиньць "внутренняя крепость" (Лаврентьевск. летоп., Новгор. I летоп.; см. Срезн. I, 795 и сл.). От де́ти мн. (см. дитя́), потому что в детинце укрывались несовершеннолетние дети (Брюкнер 108 и сл.; KZ 48, 221; Преобр. 1, 209; Горяев, ЭС 101). Из dětinьcь под влиянием dědъ (см. дед) по народн. этимологии возникло польск. dziedziniec "двор" (Брюкнер, там же; Малиновский, PF 2, 250), так как отец семейства, когда подрастают внуки, становится главой всей семьи (Розвадовский, RS 2, 111). Едва ли правильно объясняет Френкель (Satura Berolinensis 32) польск. dziedziniec "двор" из dziedzina "наследное имение" (ср. чеш. dědina – то же), ссылаясь на сербохорв. ба̏штина "имение" от ба̏шта "отец"; др.-русск. формы на т подтверждают первое объяснение (иначе также Бернекер 1, 191).

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДИТИ́НЕЦЬ - 1, нця, ч. Центральна укріплена частина староруського міста, огороджена стінами; кремль, за́мок. Шаргородське городище складається з двох частин — більшої частини «кромного города», де проживало міське населення, і меншої частини «дитинця», або замка, де жив феодал (Археол., VIII, 1953, 22).

ДИТИ́НЕЦЬ - 2, нцю, ч., розм. Хворобливий стан у вагітних жінок і малих дітей, який супроводиться судорогами і втратою свідомості.