Дирчати

Дирчати, -чу, -чиш, гл. 1) = Деренчати. Коли слуха, щось дирчить за стіною; оглядується: затичка (у шибці) так і лізе на двір, тягне, видно, хтось. Сим. 215. 2) О коростелѣ: кричать. Вх. Пч. II. 10.

сучасний словник

ДИРЧАТИ, чить, недок., розм. Те саме, що деренчати. В тій порожній тиші.. дирчав сухим горлом деркач (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 198); Збоку, теж з балкона, безперестану дирчить Кушніренків грамофон (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 219); Гуркіт посилюється. Тепер уже чути, як дирчить пилка і методично стукає впертий молоток столяра (Іван Кочерга, II, 1956, 523); // Діючи, утворювати різкі, сухі звуки, що нагадують тріск (про автоматичну зброю, механізми тощо) // безос. На вулиці дирчало й тиркотіло — з того боку робітники розбирали цегляну стіну (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 173).