Диковина

Диковина, -ни, ж. 1) Дикое мѣсто, необрабатываемое. На збої жито краще, ніж на диковині. НВолын. у. 2) Диковина = Дивовижа. Яка диковина, що собака некована. Ном. № 5541.

Зміст

1 Сучасні словники
- 1.1 Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
- 1.2 Вікісловник
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДИКО́ВИНА, и, жін.

Те саме, що дивовижа. Диковина, що собака не кована (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 321); — Твій огірок — диковина сказати, — Нехай би, як гарбуз, а то ще більше хати! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 118).

Дикови́на, ни, ж. 1) Дикое мѣсто, необрабатываемое. На збої жито краще, ніж на диковині. Н. Вол. у. 2) Дико́вина = Дивови́жа. Яка диковина, що собака некована. Ном. № 5541.

ДИВОВИ́ЖА, і, жін., розм.

1. Незвичайне видовище; диво. Зібрався коло шинку трохи не ярмарок, усім таке чудо, така дивовижа! (Панас Мирний, III, 1954, 408); — Подумаєш, дивовижа... — байдуже відповідав Борис. — Мертві петлі над своєю хатою (Олександр Копиленко, Подарунок, 1956, 18). 2. Те саме, що здивування. Чіпка широко розкрив очі й з дивовижею дивився.. на товариство (Панас Мирний, II, 1954, 183). ♦ Дивовижа мені — дивно мені. — Дивовижа мені, як ти в того пана вдався! Наче не ти, а він перед очима (Марко Вовчок. VI, 1956, 279); Не в дивовижу — не дивно. Нам герцоги зовсім не в дивовижу! (Леся Українка, V, 1956, 405); — Щастить тобі, — сказав Максим, — тільки що прийшов і вже он яких два окуні маєш. — А це нам не в дивовижу (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 677).