Дивно
Дивно, нар. Удивительно, странно. Дивно мені та чудно. Якось так дивно ся називає. Каменец. у. Дивно здаватися. Казаться страннымъ, удивительнымъ. Дивно тільки здалось йому, що Черевань про те а ні гадки. К. ЧР. 103. Ум. Дивненько.
Зміст
Сучасні словники
ДИВНО. Присл. до дивний. Якось він дивно прозивався, але ми називали його «Йойна з трьома бородами» (Іван Франко, IV, 1950, 10); Не беріть мені за зле, коли я у Львові поводилась дивно і проявляла видиму байдужність до того, що повинно інтересувати мене (Леся Українка, V, 1956, 354); Станеш на краєчку Шевченкової гори і перед очима розстилаються дивно гарні картини за Дніпро, вгору і вниз по Дніпру (Нечуй-Левицький, II, 1956, 384); // у знач. присудк. сл. — Як ми зайшли сюди, тобі не знати. Нам дивніше, що ви сюди заїхали, бо давно вже не було тут і ноги людської (Степан Васильченко, II, 1959, 424); Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм.. всім пригнобленим і бідним руку подаєм! (Павло Тичина, I, 1957, 167).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 272. ДИ́ВНО, ЧУ́ДНО, ДИВОВИ́ЖНО, НАВДИВОВИ́ЖУ, ЧУДЕРНА́ЦЬКО[ЧУДЕРНА́ЦЬКИ], НЕЗВИ́ЧНО, НА ДИ́ВО, НА ПРОДИ́ВО розм.,ДИВО́ЧНО розм. Мов намальований сіяв [гість], І став велично на порозі, І, уклонившися, вітав Марію тихо. Їй, небозі, Аж дивно, чудно (Т. Шевченко); Для неї, яка з трійок не вилазила, було просто дивовижно, як він швидко все схоплював (О. Гончар); - Де ти там у гаспида таскавсь? Іще навдивовижу, як-то добрів і знайшов свою хату (Г. Квітка-Основ’яненко); Він чудернацько змахнув руками, ніби збирався летіти під хмари (В. Кучер); На дорозі стояла машина, чудернацьки розфарбована (Ю. Яновський); Зеленіло свіже, вимите дощем село. Воно кликало парубка в свою незвично принадну глибінь (М. Стельмах); Килина тільки всміхнулась.. І, на диво, почувалась ні зажуреною, ні враженою (Є. Гуцало); Його живіт страшенно випнувсь, як здоровецький гарбуз, що часом на продиво вродить у городі між меншими (І. Нечуй-Левицький); Тіні місячні біжать, І кожна з них дивочно мінить Гаї, що мурами стоять (М. Рильський). - Пор. 1. ди́вний.
Ілюстрації
|
|
