Дженджик
Дженджик, -ка, м. Франтикъ, щеголь. Чортів дженджик. Ном. № 3556.
Сучасні словники
[1] Дженджик іменник чоловічого роду, істота той, хто любить пишно одягатись, пишно одягнений; пустий, легковажний чоловік) розм. ДЖЕНДЖИК, а, чол., розм. Той, хто любить пишно одягатись, пишно одягнений; пустий, легковажний чоловік. — Чи я схожий на якогось там тонкошкірого дженджика, який валяється на траві і їздить через день до лісу, щоб послухати пташиного співу! (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 206). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 261.
Ілюстрації
|
|
|
Див. також
ДЖЕНДЖИКА зими ще, певно, три чисниці. Хоч дошкульний вранці морозець, Та вже – бач! – мов дженджик, чепуриться На осонні жвавий горобець:
То пірнає дзьобом попід крильця, То брунатний розкуйовдить хвіст… А тоді – диви-но! – вже пташинці З-між гілля, лукавець, свище твіст.
Аж зайшовся джиґунець від шалу: «Жив-жив-жив! Чирли! Чирли! Чирли!» – Й горобличку підманув помалу… Аж хмарки цікаві напливли.
А з-між них – веселе яснолице Висува грайливо промінець… Ат! Зимі лишилось – три чисниці: Горобличку звабив горобець. [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ=Університетський коледж}}}]]
