Дебрь

Дебрь, -рі, ж. Дебрь. І дебрьпустиня неполита, сцілющою водою вмита прокинеться. Шевч.

Сучасні словники

української мовиАкадемічний тлумачний словник (1970—1980)

ДЕ́БРІ, ів, мн. Зарослі густим непрохідним лісом, чагарником і т. ін. місця. Як він любить оцю річку, зелені довкола луки, несходимі дебрі карпатських лісів, гори! (Петро Колесник, Терен.., 1959, 41); // Глуха, малоприступна, дика місцевість. Чи ми ще зійдемося знову? Чи вже навіки розійшлись? І слово правди і любові В степи і дебрі рознесли! (Тарас Шевченко, I, 1951, 395); * Образно. [Жінка:] Приїхали [до Канади], ні слова не розуміли.. Пішли є ці дебрі, далеко від людей (Мирослав Ірчан, II, 1958, 170).

[1]

ДЕ́БРІ, ів, мн. Зарослі густим непрохідним лісом, чагарником і т. ін. місця. Як він любить оцю річку, зелені довкола луки, несходимі дебрі карпатських лісів, гори! (Кол., Терен.., 1959, 41); // Глуха, малоприступна, дика місцевість. Чи ми ще зійдемося знову? Чи вже навіки розійшлись? І слово правди і любові В степи і дебрі рознесли! (Шевч., І, 1951, 395); * Образно. [Жінка:] Приїхали [до Канади], ні слова не розуміли.. Пішли в ці дебрі, далеко від людей (Ірчан, II, 1958, 170).

СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO

Дебрь, -рі, ж. Дебрь. І дебрь-пустиня неполита, сцілющою водою вмита прокинеться. Шевч

«Словники України on-line»

де́брі – множинний іменник

________________________________________ відмінок однина множина називний де́брі родовий де́брів давальний де́брям знахідний де́брі орудний де́брями місцевий на/у де́брях кличний де́брі*

Ілюстрації