Двигіт

Двигіт, -готу, м. Сотрясеніе, дрожаніе. Як пустив батько млин; та як нахопився вихор, та як загуркотить, заторохтить усе; а двигіт такий, що насилу на ногах устоїш. Левиц.

готу, чол., розм. Те саме, що двигтіння. Ми мовчки сиділи .. і тільки прислухалися до скигління коліс, 

гуркоту й двиготу вагона на колії (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 38); Пригнувши іглисті [голчаті] вершечки дерев,

Проноситься двигіт моторів і рев (Микола Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 51).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 217.