Грішний
Грішний, -а, -е. 1) Грѣшный. Орудує ними, як чортяка грішними душами. Ном. № 1083. Пани тільки грішні, а мужики кругом безгрішні ні грошей, ні гріхів. 2) Куди тобі грішному! Куда тебѣ несчастному! 3) Грішна — съ подразумѣваемымъ существительнымъ: горілка. Водка. Не став уже й у грішну вкидатись. О. 1862. VIII. 29. Ум. Грішненький.
У сучасних словниках: ГРІ́ШНИЙ, а, е.
1. Який наробив гріхів (у 1 знач.). — Нехай же мати божа прощає мене, грішну, що я свойому рідному братику лихо наплакала! (Марко Вовчок, I, 1955, 18); [Слизавета:] О ні, мій отче... зараз грішна я, Бо гусляра заслухалась старого І в божий храм спізнилась (Іван Кочерга, III, 1956, 19); // у знач. ім., перев. мн. грішні, них. Ті, що мають гріхи. Вона без всякого обману.. Робила грішним добру шану, Ремнями драла, мов биків (Іван Котляревський, I, 1952, 147); // Сповнений гріхами (у 1 знач.). Панотець не залишали ні одної неділі виразно натякнути про Василя, про його грішне і безбожне життя (Іван Франко, I, 1955, 155); * Образно. Крізь дим отой багряне сонця коло на грішну землю ледве прогляда... (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 395); // Як постійний епітет при словах душа, тіло, що виражає визнання власних помилок, безсилості. — Хто без тебе грішну душу Поминати буде? (Тарас Шевченко, I, 1951, 33); — Я ж працював на його [посесора] душу; він здер з мене моє грішне тіло, а пан виссав мою кров (Нечуй-Левицький, II, 1956, 213).
2. перен. Який заслуговує осуду. За грішнії, мабуть, діла, Караюсь я в оцій пустині Сердитим богом (Тарас Шевченко, II, 1953, 152); І знов шайтан нашіптує їй грішні думки, каламутить спокій (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 288). ♦ Грішна вода, жарт. — горілка. — Запрошую вас сьогодні на свято, сусіде. — А грішна вода буде? — питає сусід (Юрій Яновський, IV, 1959, 136); Грішним ділом, у знач. вставн. сл. — уживається для вираження докору собі чи визнання власної провини, помилки. Збагнувши суть гри, він, грішним ділом, подумав, чи не спробувати б і самому цієї хисткої, відважної насолоди (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 47). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 172.
