Гріхува́ти

Зміст

1 Гріхува́ти
- 1.1 Cловник Грінченка
2 Сучасні словники
3 Ілюстрації
4 Медіа
5 Див. також

Гріхува́ти

Cловник Грінченка

Гріхува́ти, -ху́ю, -єш, гл. — на ко́го. Считать виновнымъ кого. Гріхують на пана і наші дворові, що землі не дано.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
1. перех. і без додатка. Розповідати, повідомляти, говорити багато чого-небудь. Пасинок твій моєму Іллі дурниці наговорює (Максим Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 78); Чорновусий полковник підсів до нього і, випиваючи чару за чарою, почав наговорювати всячини (Іван Ле, Україна, 1940, 214); Кайдашиха взяла чарку і наговорила приказок живим і мертвим повнісіньку хату (Нечуй-Левицький, II, 1956, 280); — Моя Олена була особливо привітна та балакуча. За сніданком наговорила стільки всякої всячини, що іншій на тиждень вистачило б (Ярослав Гримайло, Подробиці листом, 1956, 73); — Наговорив, набалакав і швиденько втік, а ти думай, чоловіче, що робити, — торкнувся [Мірошниченко] рукою до потилиці (Михайло Стельмах, II, 1962, 101). ♦ Наговорити [, що] на вербі груші [ростуть] див. груша; Наговорити повну хату (повні вуха) — дуже багато сказати, розповісти. [Андрій:] Незабаром он мати з дачі повернеться, то зразу наговорить повну хату (Захар Мороз, П'єси, 1959, 247); — Наговорив ти мені, Іоне, повні вуха, — засміявся Петру (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 413); Наговорити сім мішків (кіп) гречаної вовни див. вовна. 2. неперех., на кого—що, розм. Зводити наклеп, безпідставно обвинувачувати кого-небудь у чомусь. Всі знали Боруха, навіть годили йому, щоб часом він не наговорював чого на дочок (Нечуй-Левицький, I, 1956, 141); — Чого дарма наговорювати на людей, — підводить вгору райдужні повіки Матвій і повертає голову до Октава (Михайло Стельмах, I, 1962, 92); Чого то вже вони [вороги] на Бруса не наговорили? Хоч голову йому зараз знімай (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 140). 3. перех., розм. Спонукати до якого-небудь вчинку; підбурювати, підбивати. — Він [писар].. підпоює мужиків, наговорює їх проти мене (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 165); Цар прийшов подивитись і наговорює млинаря продати коня (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 64). 4. перех. і неперех., розм. У забобонних людей — нашіптуючи заклинання, накликати на кого-, що-небудь якесь лихо. [Жінка:] Бачили її [відьму] перед тим, як вона ходила при місяці кругом хати, чимсь кропила її та наговорювала.. от і пожар від того (Степан Васильченко, III, 1960, 51). 5. перех., розм. Говорити для записування іншою особою; диктувати. [Ольга:] Дорогий синочку, цього листа пише тобі наша вчителька, а я наговорюю (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 13).