Гончарство
Гончарство и ганчарство, -ва, с. Горшечное ремесло. О. 1862. V. 20. Шух. І. 259.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках Виготовлення посуду та інших виробів із глини; заняття гончара.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
.Іншими мовами
In English: Pottery;
In French: Poterie;
In Italian:Ceramica;
In Spanish:Alfarería;
In Polish: Ceramika;
In German: Keramik.
Див. також
Гончарство на території України відоме ще з часів мезоліту (це період між 12 та 7 тисячами років до нашої ери). Однак найбільше збережених пам’яток цього мистецтва є з часів Трипілля (приблизно між 5500 та 2750 роками до нашої ери). Окремим ремеслом гончарство стало з винайденням гончарного кола. Саме тоді почали з’являтися його основні вироби – посуд. Найбільш розвиненим виробництво посуду з глини було в стародавній Греції. Там кожен виріб мав свою назву та використовувався виключно для однієї мети. Наприклад, піфоси – давньогрецькі глиняні глеки яйцюватої або кулястої форми, зазвичай із широким горлом. Завдяки міцності, довговічності та своїм теплоізоляційним властивостям піфос набув поширення у всьому Середземномор’ї і довго слугував різним народам для зберігання й транспортування зерна, вина, олії, солоної риби тощо. Ще одним прикладом слугують амфори – давньогрецькі глиняні посудини зі звуженим дном, високим і вузьким горлом та двома ручками.
Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо. Розквіту гончарства на Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин. Це зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва. На Київщині — це Дибинці, Васильків, Канів, Нові Петрівці, Моринці, Гнилець; на Полтавщині — Опішня, Хомутець. Комишня; на Чернігівщині — Ічня, Городня, Короп, Ніжин, Олешня, Кролевець, Шатрищі; на Поділлі — Бубнівка, Бар; на Західній Україні — Косів, Коломия, Ужгород, Хуст, Ольхівка, Дубовинка; на Харківщині — Ізюм, Просяне, Нова Водолага; на Волині — Рокита, Дубровиця та ін. Вироби цих гончарських центрів мали спільні риси, але водночас і локальні особливості. Так, славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкостінністю, дво-трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня славилася також декоративною скульптурою та дитячою іграшкою. Для Волині є характерною кераміка сірого, чорного, синьо-чорного кольорів — сиваки. Їхній декор складався з різноманітних ліній, що утворювали своєрідні візерунки — сосонки, стовбики, ялинки, клітини. Подільська кераміка відзначалася вогнево-червоним тлом та оригінальною орнаментикою — пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду. Посуд деяких чернігівських майстрів оздоблювався специфічною технікою бризок і патьоків. Майстри Косова створили високохудожню техніку гравірованого розпису, оригінальної формі кахлі, світильники, розписні миски і багато інших неповторних виробів.
Джерела та література
1.https://goroh.pp.ua/%D0%A2%D0%BB%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F/%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D1%87%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE 2. https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D1%87%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE
3. https://rukotvory.com.ua/info/honcharstvo-v-ukrajini-korotko-z-istoriji/
