Герць
Зміст
Словник Грінченка
Герць, -ця, м. = Герець.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ГЕРЦЬ, ю, чол. 1. іст. Окремі сутички, поєдинки українських козаків з ворогами перед боєм.
- Тоді будеш, вражий ляше, Вдачею хвалиться, Коли спробуєш зі мною Та й на герці биться (Українські народні думи.., 1955, 367);
- Опівдні битва притихла, але не втихав герць: сотні турків ганяли на бойовищі, прискакували то тут,
то там до окопів, якомога ближче, та викликали козаків на бій (Осип Маковей, Вибр., 1956, 486);
- Вершники з обох боків розступилися й дали місце для герцю (Натан Рибак, Переясл. Рада, 1948, 146).
2. уроч. Бій, боротьба між противниками; поєдинок.
- Все так же сяє сонце над землею, як і тоді, коли ми йшли на герць (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 49);
- Скільки вас полягло у важкому життєвому герці, В нелегкій боротьбі, у годину важку і похмуру (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 13).
3. перен. Боротьба думок, поглядів тощо.
- На панський не ступав [комісар] поріг, Зате з панами, де лиш міг, Зводив він юридичні герці (Іван Франко, X, 1954, 286);
- Але цей же таки рапорт достатньою мірою пояснює, чому в герці з Гріпичем ці, здавалося б,
дуже логічні Нечіпайові думки залишились гласом вопіющого в пустині (Іван Микитенко, II, 1957, 530); День скінчився словесними герцями (Яків Качура, II, 1958, 442).
Словники ABBYY Lingvo
Герць -ю, ч. 1) іст. Окремі сутички, поєдинки українських козаків з ворогами перед боєм. 2) уроч. Бій, боротьба між противниками; поєдинок. 3) перен. Боротьба думок, поглядів тощо. Герць (бій, боротьба між супротивниками) поєдинок, суперечка, двобій, єдиноборство ГЕРЦЬ турнір, двобій, дуель, поєдинок, єдиноборство; П. сутичка, зудар, боротьба; (словесний) полеміка, диспут
Фразеологічний словник української мови
ГЕРЦЬ
- ста́ти на ге́рць з ким—чим. Мужньо виступити на боротьбу з ким-, чим-небудь.
Винісши на своїх плечах неймовірно важкий тридцять сьомий, молоді не зламалися і, коли грянула Велика Вітчизняна, пліч-о-пліч стали на герць з фашистською нечистю (З журналу).
Іноземні словники
Oxford dictionary
duel (noun)
- chiefly historical
- a prearranged contest with deadly weapons between two people in order to settle a point of honour:
twice he had seriously wounded men in duels
- (in modern use) a contest between two parties:
he won by a short head after a great final-furlong duel
- verb (duels, duelling, duelled; US duels, dueling, dueled)
fight a duel or duels: shall we duel over this?
- (as noun duelling)
duelling had been forbidden for serving officers dueller (US dueler) noun duellist (US duelist) noun Origin: late 15th century: from Latin duellum, archaic and literary form of bellum 'war', used in medieval Latin with the meaning 'combat between two persons', partly influenced by dualis 'of two'. The original sense was 'single combat used to decide a judicial dispute'; the sense 'contest to decide a point of honour' dates from the early 17th century
Cambridge dictionary
duel
- [C] a formal fight in the past, using guns or swords, arranged between two people as a way of deciding an argument:
The two men fought a duel over the lady. The composer Strauss was once challenged to a duel.
- [C usually singular] a difficult competition in which both sides show a lot of effort:
OneLook Dictionary
duel NOUN:
- A prearranged, formal combat between two persons, usually fought to settle a point of honor.
- A struggle for domination between two contending persons, groups, or ideas.
VERB:
- du·eled or du·elled, du·el·ing or du·el·ling, du·els
VERB: tr.
- To engage (another) in or as if in formal combat.
- To oppose actively and forcefully.
VERB: intr.
- To engage in or as if in formal combat.
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Цікаві факти
Група найбільш відчайдушних і хоробрих запорізьких козаків перед боєм виходила зі строю і наближалася до супротивника ближче ніж на відстань рушничного пострілу і починала голосно або жестами знущатись і кепкувати над ворогом, доводячи його до стану розлюченості і викликаючи напруженість і нервозність у ворожих лавах. Однак часто при цьому наражались на рушнично-артилерійський вогонь, що призводило до загибелі сміливців. Враховуючи специфіку козацького війська, зі своєрідною формою військової дисципліни і відсутністю писаних статутів, дана військова традиція була їх винятковою і характерною ознакою. Так, наприклад, поляки, татари та інші вороги запорізького козацтва подібні акції не практикували. Проте окрім кепкування над противником на герць покладалися також й інші практичніші завдання. Герць виконував також функції бойового розвідувального дозору в сучасному розумінні. Козаки часом зустрічали авангард противника і на місці давали йому відсіч.
