Відвічати
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Відвіча́ти, -ча́ю, -єш, сов. в. відвітити, -чу, -тиш, гл. 1) Отвѣчать, отвѣтить. Вовк... питає його: «Чого ти тут ходиш?» Сірко одвіча. Рудч. Ск. І. 11. 2) Отвѣчать, нести на себѣ отвѣтственность, отвѣтить. Смійся, смійся, а за смішки плачем одвітиш. Ном. № 12662. Гуляй, душа, у роскоші, відвічаю. Ном. № 12503. Він одвічає, а той остається у боці. Зміев. у.
