Відбувати
Відбувати
ВІДБУВАТИ, аю, аєш, недок., ВІДБУТИ, буду, будеш; мин. ч. відбув, була, ло; мн. відбули; док.
Словникові тлумачення
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 558.
1. Виконувати протягом певного строку яку-небудь роботу, повинність, обов'язок. Під нашою пущею саме одбували косовицю (Марко Вовчок, VI, 1956, 338); Рядові козаки — підпомічники не тільки працювали для військових потреб, але й відбували повинності на користь козацької старшини (Історія УРСР, I, 1953, 289); Потім він служив у війську, відбув італійську кампанію 1859 р. (Іван Франко, IV, 1950, 199); // Переносити кару, страждання, труднощі; терпіти. Бодай же вас, чорні брови, Нікому не мати, Коли за вас таке лихо Треба одбувати (Тарас Шевченко, I, 1951, 36); Він залюбки згодився б тепер одбути кару за Грицька (Степан Васильченко, I, 1959, 175); // Проходити курс чого-небудь. Звичайно ж, тільки Захара Билину могли призначити на виїзд, коли всі студенти відбувають практику при академії (Іван Ле, Право.., 1957, 93); У Харкові, де Кухаренко відбув науки, спізнався він в сорокових роках з Костомаровим (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 49); // Проводити певний час відпочиваючи або працюючи. Тепер Хома саме відбував цей тиловий медовий період (Олесь Гончар, I, 1954, 184); Батько, відбувши зазначений час на роботі, їй [жінці] допомагав (Панас Мирний, IV, 1955, 327); // Відзначати урочисте свято, справляти весілля, влаштовувати вечірку тощо. Вона .. рушники подавала, а у неділеньку і весілля відбули (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 471); — Допоможіть нам відбути наше святкування (Панас Мирний, V, 1955, 415); // Провести якийсь захід. Хоч щойно відбули її [прогулянку], згадували про неї, як про давноминулий факт (Ірина Вільде, На порозі, 1955, 59); // Приймати й частувати гостей, запрошених з якоїсь важливої побутової нагоди (похорон, весілля і т. ін.). Вона вирішила одбути гостей по-людськи (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаща, 1964, 69); Відбувати людей.
2. Позбутися, уникнути кого-, чого-небудь небажаного. Було, чи яке судове ледащо вчепиться, то я вмію лагідненько його малими грішми відбути (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 155); — Ох, братці! Лишенька мого Абияк не відбудеш... (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 78).
3. Від'їжджати, відходити. З Чигирина в Переяслав Богдан одбуває (Українські народні думи.., 1955, 127); [Степан:] Я скоро відбуду в район на державну службу (Олександр Корнійчук, II, 1955, 86).
Ілюстрації
| C:/Users/User/Desktop/1..jpg | C:/Users/User/Desktop/2..jpg | C:/Users/User/Desktop/3..jpg | [[C:/Users/User/Desktop/4.2
]] |
