Відати

Відати, -даю, -єш, (вім, віси, вість), гл. Знать, вѣдать. Не вім, за що їм так довіря князь. Стор. МПр. 97. Ніхто того не відає, як хто обідає. Ном. Та коли б я знала, коли б я відала, що засватана буду. Мет.

Академічний тлумачний словник

ВІДАТИ, аю, аєш, недок.

1. перех., а також із спол. як, що, заст. Знати, мати про що-небудь уявлення, відомості. Хто відає, як хто обідає (Номис, 1864, № 6518); [Настя:] Ой, хто знає, хто відає моє велике горе! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 441); [Маруся:] Якби ти відав, що то є кохання (Володимир Самійленко, II, 1958, 73); Ніхто не відав їхніх справжніх імен (Юрій Яновський, I, 1954, 112). ♦ Знать не знати, відать не відати див. знати; Не знати, не відати — не мати ніяких відомостей про щось. Ніхто не зна, не віда, як хто обіда (Номис, 1864, № 6518).

2. неперех., діал. Розвідувати, збирати відомості. Відаю я далі, у одного, другого, третього, — ба ні, таки правда. Кажуть, що вже є така машина (Іван Франко, II, 1950, 38).

3. неперех. Керувати, розпоряджатися чим-небудь. Я запитував у декого з членів комітету, що відає нашою публічною книгарнею, чи не взявся б склад при книгарні розповсюджувати Ваше «Дорогою ціною»?.. (Панас Мирний, V, 1955, 409); Молода комуністка Марія Павлівна відала тоді колгоспною хатою-лабораторією (Іван І. Волошин, Сади.., 1950, 53).

Джерела

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 552.