Вогнище

Вогнище, -ща, с. = Огнище.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також

Сучасні словники

(купа чогось, що горить) багаття, вогонь, діал. ватра.
багаття, ватра, вогонь, полум'я; (рідне) гніздо, пенати, домівка, хата.
дома́шнє (роди́нне, сіме́йне) во́гнище. Своя оселя, родина, сім’я. По довголітній розлуці він вернув до свойого (свого) домашнього огнища! (І. Франко); — Ставши під сухими дубами, обернулась на своє родинне вогнище, яке пригасло ось такої прикрашеної в цвіт і щебет вродливої весни... (Є. Гуцало).

Вогнище (ватра) — контрольований вогонь. Купа дров, хмизу і т. ін., що горить. Місце, де розкладали вогонь. Може мати ритуальне значення.

Вогнище часто було і зараз залишає бути ритуальною формою. Це невід'ємна частина ряду старовинних свят - календарних, сімейних, господарських тощо. Приклад - українське свято Івана Купала.

Вогнище

ВО́ГНИЩЕ (купа дров, хмизу і т. ін., що горить), БАГА́ТТЯ, ВОГО́НЬ, О́ГНИЩЕ розм., ОГО́НЬ розм., ВО́ГНИСЬКО розм., ВА́ТРА діал., ВА́ТРИЩЕ діал.; КУ́РИВО рідше, КУ́РИЩЕ діал. (димне для обкурювання). На верболозах скакали рожеві відблиски багаття, що його розіклали косарі; від вогнища долітали лункі голоси, сміх, покашлювання, чиясь тиха, впівголоса пісня (Григорій Тютюнник); Поруч з іншими покірно сів малий коло багаття і простяг, мов на молитві, до вогню ручки тоненькі (Леся Українка); Огонь не догорів, А тихо пригаса (М. Рильський); Розводили величезні вогниська з соломи та хмизу (Є. Кротевич); Розвели серед двору ватру і грілися, а деякі варили вечерю (Мирослав Ірчан); Бубни стихли в хаті на помості, Близь весільних ватрищ уночі Обірвали струни скрипачі! (А. Малишко); - Давай-но сядьмо, Силантію, он там біля залишеного козаками курища від комарів, бо кляте зілля заїдає зовсім (І. Ле).