Вогник
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Вогник, -ка, м. 1) = Огник 1 и 2. Мил. 23. 2) Раст. Lychnis vesicaria. Вх. Пч. I. 11.
Зміст
Сучасні словники
ВОГНИК (розм. ОГНИК), а, чол.
- Зменш. до вогонь 1, 2, 4. Сині вогники над сталлю горять... (Вадим Собко, П'єси, 1958, 266); Він працював без вогника (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 148); В очах поетових блиснув лихий вогник (Леся Українка, III, 1952, 701).
- розм. Пухирчастий висип на обличчі. На щоці [в Солохи] огник (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 212).
- без во́гника, зі сл. працюва́ти, роби́тися і под. Неенергійно, мляво, без піднесення, захоплення. І все-таки він працював без вогника. Все робив якось автоматично (О. Гуреїв); Любі Соколовій здавалося, ніби в театрі все робиться повагом, без вогника (В. Собко).
- з во́гником (з вогне́м). 1. зі сл. працюва́ти, роби́ти і т. ін. Захоплюючись, натхненно. З трибуни дедалі частіше звучать слова похвали, заклики рівнятися .. на молодого, перспективного спеціаліста-інженера, що працює з вогником,— Надію Очеретну (В. Козаченко); До праці Дмитро взявся з вогнем (М. Колесников). 2. Сповнений завзяття, енергії; палкий. Хороший чоловік Кузьма Петрович, душевний, з вогником у серці (М. Зарудний); Краще жінка з вогнем, перцем і жадобою, аніж якась покірна розмазня (М. Стельмах).
- на во́гник. Для відпочинку, розмов. А вечорами агітатори йдуть на квартири колгоспників, де “на вогник” збираються сусіди з інших хат (З газети).