Випарювати

Випарювати, -рюю, -єш, сов. в. випарити, -рю, -риш, гл. 1) Выпаривать, выпарить. 2) Только сов. в. Высѣчь. Випарили різками. Шевч. 299.

1. Заливаючи, обливаючи гарячою або киплячою водою, очищати дією пари від запаху, бруду і т. ін. [Оришка:] А чим ми завтра будем випарювать глечики, що деревію зовсім нема? (Марко Кропивницький, V, 1959, 94); Решту [м'яса] порубали, пересолили і склали в бочку, яку Степан випарив і підготував (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 62).

2. Перетворювати рідину в пару. [Парвус:] Не може помиритись вода з олією. [Руфін:] Поки огонь олію спалить, випарить всю воду і цілий світ оберне у пустиню (Леся Українка, II, 1951, 352); // Перетворюючи рідину в пару, одержувати в осаді яку-небудь речовину. Випарював [Клим] сіль на Чорномор'ї (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 275).

3. тільки док., перен., розм. Висікти, відшмагати кого-небудь. — Пропав сердешний Левко!.. Послали до губернатора, а той досі послав, щоб його випарили... ох, лишечко! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 285); Кого зловлю, велю так випарити, щоб йому відхотілося язиком молоти (Іван Франко, НІ. 1950, 269).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 448.