Вельможність

ВЕЛЬМО́ЖНІСТЬ

1. Абстр. ім. до вельможний; родовитість, знатність. — А третьому, щирому й молодому хлоп'яті: — Що, — каже [пані], — те світове — і вельможність, і багатство? (Марко Вовчок, I, 1955, 258); [Принцеса:] Годі, люди, і шана, й посміх не до речі справді принцесі-босоніжці. Вся вельможність лишилась там (показує в діл) (Леся Українка, II, 1951, 212).

2. у сполуч. із сл. ваша, їх. Форма звертання, титулування старшини, панства, чиновників. — Якби оцей мужик та не робив діла за вас, панів, то довелося б вашій вельможності з голоду пальчики кусати! (Панас Мирний, IV, 1955, 336); — Де староста? — гаркнув на писаря хорунжий. — Ваша вельможність, ви ж його самі послали скликати людей (Іван Багмут, Опов., 1959, 21).

3. Знатний сановник. За що ж, панотче, вас вельможністю зробили І на ходулі підняли? (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 480).