Везти

Везти, -везу, -зеш, гл. Везти. Не в тім сила, що кобила сива, а в тім, що не везе. Ном. № 7221. Везти москаля. Врать.

Сучасні словники

"Словопедія"

Орфографічний словник української мови

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я ВЕЗТИ

везти́ дієслово недоконаного виду

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ВЕЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. віз, везла́, ло́; недок. 1. перех. Пересувати, переміщати якимсь транспортом кого-, що-небудь з одного місця на інше. Везе Марко Катерині Сукна дорогого (Шевч., І, 1951, 322); — Позбирай у віз рибу та вези у місто на продаж, — промовив отаман до жінки (Н.-Лев., II, 1956, 230); Марія мовчала, а серце кричало: "Візьміте з собою мене до причалу. Покличте в каюту, везіть до Вкраїни" (Воронько, Тепло.., 1959, 86); // Переміщати, тягнучи віз, сани і т. ін. або маючи вантаж на собі (про тварин). Не в тім сила, що кобила сива, а в тім, що вона везе (Номис, 1864, № 7221); Білий кінь швиденько віз санки по грудовому шляшку (Вовчок, І, 1955, 295). 2. неперех., безос., кому. Щастити, фортунити. — Не везе, брат, мені, ні в чому на світі не везе!(Мирний, І, 1954, 276); Сьогодні знов страшенний дощ, мокро і холодно. Не везе з погодою (Коцюб., III, 1956, 272); — Як добре, що я вас зустрів.., мені просто везе (Ле, Міжгір’я, 1953, 408). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 316.

Ілюстрації