Вандрувати

Вандрува́ти, -ру́ю, -єш, гл. = Мандрувати. Желех. Фр. Пр. 136.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.

ВАНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал. Мандрувати.

Тлумачний словник української мови

ВАНДРУВАТИ, ую, уєш, недок., діал. Мандрувати. Ой зійшли, зійшли два місяці ясних - Та й вандрували два товариші красних (Чуб.,V, 1874, 96); - Наші офіцерики до Румунії крешуть, нам [жовнірам] вандрувати з ними неохота. Шукаємо добрих людей, щоб до полону стати (Ю. Янов., І, 1958, 253).

Етимологія

Від вандри, далі від нім. wandern «бродити, блукати, мандрувати», як і нім. wandeln «блукати, прогулюватися», споріднене з нідерл. wanderen, дфриз. wondria, дав.-англ. wandrian, англ. wander, данськ. vandre, шв. vandra «тс.», дав.-англ. wendan «обертатися, обходити», windan «вертіти, крутити», н.-нім. winden «вити»; українські форми з початковим м виникли, очевидно, внаслідок регресивної дисиміляції у дієслівній основі вандрува-; рос. мандри́ха «волоцюга», мандрова́ть «мандрувати, тинятися, швендяти», білор. вандрава́нне, пол. wędrowanie, чеськ. vandr, словац. vandry, в.-луж. wandrak «блукач», н.-луж. wandrowanje

Синоніми

ва́ндри вандрі́ве́ць вандрі́вка вандрі́вни́й вандрівни́к вандровкаш вандрува́ти ваньгровати ведрова́ти мандрі́ве́ць мандрі́вка мандрі́вни́й мандрі́вни́к мандрівни́цтво мандрівни́цький мандрівни́чий мандрівський мандро́ваний мандро́вний мандроха «подорожній» мандрува́ння мандрува́ти мандрьо́ха

Приклади вживання

Ой зійшли, зійшли два місяці ясних – Та й вандрували два товариші красних. (П. Чубинський); – Чи не важко тобі буде вандрувати на коні в далеку дорогу ... Опрiч свого ремесла, Петро Гельє кохався в механiцi. Раз якось навiдався до нього один iталiянець [італієць], з котрим Гельє, вандруючи, запiзнався в Флоренцiї. (М. Коцюбинський)

Ілюстрації