Вандри

Вандри, -рів, м. мн. Мандри. Желех. На вандри сі пустив. Фр. Пр. 135.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Етимологія
3 Відмінювання
4 Фонетичні та словотвірні варіанти
5 Інші мови
6 Ілюстрації
7 Медіа
8 Див. також
9 Джерела та література
10 Зовнішні посилання

Сучасні словники

ВА́НДРИ ів, мн., діал. - Мандри. Желех. На вандри сі пустив. Фр. Пр. 135. українські форми з початковим м виникли, очевидно, внаслідок регресивної дисиміляції у дієслівній основі вандрува-; р. [мандри́ха] «волоцюга», [мандрова́ть] «мандрувати, тинятися, швендяти»,

Етимологія

ВА́НДРИ - мандри запозичення з німецької мови; н. wandern «бродити, блукати, мандрувати», як і wandeln «блукати, прогулюватися», споріднене з снідерл. wanderen, дфриз. wondria, дангл. wandrian, англ. wander, дат. vandre, шв. vandra «тс.», дангл. wendan «обертатися, обходити», windan «вертіти, крутити», нвн. winden «вити»; бр. вандрава́нне, п. wędrowanie, ч. vandr, слц. vandry, вл. wandrak «блукач», нл. wandrowanje;

Відмінювання

вандри - іменник, множина рід, неістота, тільки множина

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

Називний: вандри

Родовий: вандрів

Давальний: вандрам

Знахідний: вандри

Орудний: вандрами

Місцевий: на/у вандрах

Кличний: вандри

Фонетичні та словотвірні варіанти

ва́ндри, вандрі́ве́ць, вандрі́вка, вандрі́вни́й, вандрівни́к, вандровкаш, вандрува́ти, ваньгровати, ведрова́ти, мандрі́ве́ць, мандрі́вка, мандрі́вни́й, мандрі́вни́к, мандрівни́цтво, мандрівни́цький, мандрівни́чий, мандрівський, мандро́ваний, мандро́вний, мандроха «подорожній», мандрува́ння, мандрува́ти, мандрьо́ха

Інші мови

English

wandering /wɒndərɪŋ/ ADJECTIVE [ADJECTIVE noun] Wandering is used to describe people who travel around rather than staying in one place for a long time. [literary] ...a band of wandering musicians. Synonyms: itinerant, travelling, journeying, roving

wandering (in American English) /ˈwɑndərɪŋ/ ADJECTIVE

1. that wanders; moving from place to place; roaming, roving, straying, etc.

2. nomadic said of tribes, peoples, etc.

3. winding said of rivers and roads

NOUN

4. an aimless going about

5. [pl.] travels, esp. when extended and apparently purposeless

6. [pl.] incoherent or disordered thoughts or utterances

wandering (in American English) /ˈwɑndərɪŋ/ ADJECTIVE

1. moving from place to place without a fixed plan; roaming; rambling wandering tourists

2. having no permanent residence; nomadic a wandering Native American tribe

3. meandering; winding a wandering river a wandering path

NOUN

4. an aimless roving about; leisurely traveling from place to place a period of delightful wandering through Italy

5. (usually wanderings) a. aimless travels; meanderings Her wanderings took her all over the world b. disordered thoughts or utterances; incoherencies mental wanderings the wanderings of delirium

Spanish

errante ADJECTIVE 1. (= ambulante) [trovador] wandering [reportero] roving [vida] nomadic [animal] stray ⧫ lost el judío errante the wandering Jew el holandés errante the flying Dutchman 2. (= infiel) errant el marido errante the errant husband

German

roaming /ˈrəʊmɪŋ/ 1. ADJECTIVE person wandernd; animal also herumziehend; (fig) thoughts schweifend 2. NOUN Herumwandern nt this life of roaming dieses Vagabundenleben