Бубоніти

Бубоні́ти, -ню́, -ни́ш, гл. Говорить невнятно, бормотать; лепетать. Тихо бубонів святу молитву. Левиц. І. 127. Дітвора бубонить, регочеться. МВ. І. 9.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

БУБОНІТИ, ню, ни́ш, недок.

1. перех. і без додатка. Говорити невиразно; бурмотіти. Ніби в нас і в хаті повеселішало: і брат заговорить, і братова всміхнеться, й дітвора бубонить, регочеться (Марко Вовчок, I, 1955, 4); Семенець стояв серед шляху один, длубався в своєму гаманці і щось бубонів сам до себе (Степан Васильченко, II, 1959, 49); — Який може бути сон, — бубонів професор. — Я давно втратив сон (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 178); // Неголосно читати, вивчати урок. Деякі [школярі] сиділи.. і бубоніли завдану лекцію (Іван Франко, I, 1955, 239).

2. неперех. Дрібно стукати. Щось глухо бубонить біля вікна — все стук і стук з самісінького ранку... (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 104); В чорні шибки б'ються перші вогкі сніжинки, глухо бубонять важкими мокрими кульками у скло (Василь Козаченко, Золота грамота, 1939, 13).

3. неперех. Бити в бубон; грати (про бубон). «Лихо буде», — бубонить бубон на весь куток та до скрипки прислухається (Григорій Косинка, Новели, 1962, 18).

Орфографічний словник української мови

БУБОНІТИ

бубоні́ти

дієслово недоконаного виду

Словник синонімів Караванського

БУБОНІТИ

бурмотіти, мурмотіти, жебоніти, буботіти, мимрити, (під ніс) муркотати, муркотіти, харамаркати; (ковтати слова) белькотати, белькотіти.

Українсько-російський словник

БУБОНІТИ

бормотать; (монотонно повторять) бубнить; (о детском говоре) лепетать

Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови

бубоніти