Бубніти

Бубніти, -нію, -єш, гл. Разбухать, взбухать. Бубніє пашня, як на дворі мокро.

Сучасність.

БУБНІТИ 1, ню, ни́ш, недок. Те саме, що бубоніти 1, 3. За дверима асистентської все бубніли два голоси, перебиваючи один одного (Юрій Смолич, I, 1958, 275); Через тиждень у дворі і в Отецька весілля було: музики бубніли, чарки дзвеніли (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 49). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 244.

БУБОНІТИ, ню, ни́ш, недок. 1. перех. і без додатка.Говорити невиразно; бурмотіти. Ніби в нас і в хаті повеселішало: і брат заговорить, і братова всміхнеться,й дітвора бубонить, регочеться (Марко Вовчок, I, 1955, 4);Семенець стояв серед шляху один, длубався в своєму гаманці і щось бубонів сам до себе (Степан Васильченко, II, 1959, 49);— Який може бути сон, — бубонів професор. — Я давно втратив сон (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 178); // Неголосно читати, вивчати урок. Деякі [школярі] сиділи..і бубоніли завдану лекцію (Іван Франко, I, 1955, 239). 2. неперех. Дрібно стукати. Щось глухо бубонить біля вікна — все стук і стук з самісінького ранку... (Сава Голованівський,Поезії, 1955, 104); В чорні шибки б'ються перші вогкі сніжинки, глухо бубонять важкими мокрими кульками у скло (Василь Козаченко, Золота грамота, 1939, 13). 3. неперех. Бити в бубон; грати (про бубон). «Лихо буде», — бубонить бубон на весь куток та до скрипки прислухається (Григорій Косинка, Новели, 1962, 18).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 245. БУБНІ́ННЯ, я, сер. Дія за значенням бубніти 1 і звуки, утворювані цією дією. За другими дверима [хати].. чулось верещання, плач, сердите бубніння капрала і жовнірів (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 70).